<span><span>«Евгений Онегин»</span> - одно из лучших произведенийрусской литературыдевятнадцатого века. В этом романе меня поразилобраз Татьяны Лариной. Чувствительность, сентиментальность Татьяны, ее духовная возвышенность, чистота, способность сопереживать и понимать то, чего не видят другие, влечет к ней. Именно тонкий внутренний мир делает Татьяну особенной, неповторимой. Пушкин искусно пишет портрет своей любимой героини. В нем нет четкого описания внешнего облика, но зато во всей красе отражается ее душа:</span>Дика, печальна, молчалива,Как лань лесная боязлива...Задумчивость, ее подругаОт самых колыбельных дней,Теченье сельского досугаМечтами украшала ей.<span><span>Можно </span>писать еще и еще, но образ Татьяны останется непостижимым, малоуловимым и таинственным. Душа ее тесно связана с природой. Пейзажи, на фоне которых протекают события, достраивают, дополняют состояния, чувства героини, прекрасно выражая то, что трудно описать словами. Татьяна романтична и сентиментальна... Ее влекут романы, заменяющие ей недостаток душевного общения, дающие пищу для ее ума и воображения; представление о жизни у Татьяны складывается также под влиянием романов. Для себя она уже создала своего героя, свой идеал. У него черты любовника Юлии Вольмар, Вер-тера, Грандисона. Он (как и сама Татьяна) неповторим, своеобразен, благороден, полон особенностей. Когда пришла пора любви, этому идеалу суждено было воплотиться в Онегине. Что влечет к нему Татьяну? Может быть, независимость, непохожесть на всех, кого она знала раньше? Трудно сказать, что именно.</span><span>Постепенно Онегин, рыцарь в глазах Татьяны, открывается ей с иной стороны - как скептик, реалист, не способный любить (в тот момент). Это мучает ее, она пытается понять своего кумира - и до конца не может. После душевного порыва, выразившегося в страстном, романтическом письме, она попадает под холодный дождь сентенцийОнегина. Дуэль перевернула жизнь всех героев романа. Евгений, Ольга покидают деревню. Все это оставляет глубокий след в душе Татьяны, ее характере и судьбе, однако любовь не угасла - она жива, но теперь Татьяна поняла, что жить одними чувствами нельзя, не всегда их надо проявлять открыто. Но время летит. Татьяна уже «не дитя», и по настоянию матери она едет в Москву, где ее уговаривают выйти замуж за генерала. И Татьяна из «нежной девочки» превращается в безупречную, изысканную «законодательницу зал». Ее гордость, благородство, утонченный вкус - подлинны. А неприступность, равнодушие и беспечность - это маска, которую вынуждена носить Татьяна под давлением суровых законов света. И хотя, несмотря ни на что, ее чувства живут, наполняют ей сердце, но они спрятаны, заперты. А в душе она остается прежней Таней, рвется назад: в старый дом, в поля, леса, в мир, где она жила, не скрывая своих чувств, где ей не нужна была маска. Но даже в светском окружении она не может сдержать свои чувства к Онегину:</span>Ока его не подымаетИ, не сводя с него очей,От жадных уст не отымаетБесчувственной руки своей...<span>И все же, несмотря на всю глубину своих чувств, когда ей «внятно все», когда она разделяет любовь Онегина, Татьяна не может освободиться от мнения своего общества. Она отказывает Онегину. В этом ее трагедия. Трагедия всех героев. Они не понимают друг друга, находясь под гнетом общественных предрассудков. Почему мне нравится Татьяна? Может быть, потому что мы с ней в чем-то похожи? В ней есть неодолимая потребность чувствовать, любить, которая встречается теперь все реже и реже. В чем-то я с ней, наверное, не согласна, но ее чистота и неординарность натуры, ее способность преображаться, ее духовность меня поражают. Я многому от нее научилась, пройдя с ней весь сложный, непонятный, в чем-тогорький путь. Мы стали настоящими подругами, и мне было жаль с ней расставаться.</span>
1 чтобы героиня оказалась дома с баранками. 2 чтобы мамина разбитая ваза стала вновь целая 3 чтобы героиня оказалась на Северном Полюсе 4 чтобы героиня опять оказалась в своём дворе 5 чтобы все игрушки на свете стали игрушками героини 6 чтобы игрушки скорее убирались обратно в магазины 7 чтобы хромой мальчик вновь стал здоровым
Шли ученики в раздевалку Им учитель провел урок Вот и впрок прозвенел звонок Вышел срок. Потом учитель как повелитель Учеников как мучеников Повел и на свалку привел.
Больше не могу придумать но если придумаю напишу в коментарии ок?
За свідченням самого Шевченка та спогадами його сучасників, поет написав кілька драматичних творів російською мовою, які повністю до нас не дійшли. Але глибоке вивчення минулого і реалістичне його зображення в драматичних творах стало новим кроком у розвитку української драматургії.
Драма «Назар Стодоля», написана Тарасом Шевченком у 1842 році, є зразком історичного соціально-побутового твору. Її було опубліковано П. Кулішем тільки після смерті автора в 1862 році. Твір дійшов до нас повністю, хоча і не в первісному варіанті.
В основу драми покладено соціально-побутовий конфлікт, який розгортається на тлі історичного минулого України після Визвольної війни 1648-1654 pp. Після смерті Богдана Хмельницького загострились соціальні суперечності між козацькою верхівкою і рядовим козацтвом.
Типовим представником козацької верхівки в драмі «Назар Стодоля» є сотник Хома Кичатий. Сенс життя сотника — збагачення й оволодіння полковничою булавою. Для досягнення своєї мети він готовий на підступні та підлі вчинки як проти рядових козаків, так і проти власної дочки. За підтримки своєї ключниці Стехи, зрадливої і користолюбної жінки, Хома обманним шляхом намагається видати свою єдину дочку Галю заміж за старого, але багатого чигиринського полковника Молочая. Кичатий навіть здатний на вбивство нареченого Галі Назара Стодолі, якого називав сином, бо той врятував сотника «із-під ножа гайдамаки». Недаремно Назар називає Хому «дітопродавцем». А Гнат Карий, друг Назара, дає таку характеристику Кичатому: «Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова!» Але відчувши перед собою силу, пихатий Хома стає нікчемним боягузом, принижується перед Назаром, впавши навколішки, плаче, побивається.
Хитрою, користолюбною і зрадливою людиною постає перед читачем Стеха. Ключниця мріє вийти заміж за Хому, але за гостинець допомагає закоханим, а потім видає їх сотникові.
Образу звироднілого сотника протиставляються постаті Назара Стодолі та Гната Карого. Обидва вони належать до козацьких низів, обидва сміливі, рішучі, вольові. Вони щирі й віддані, вірні в дружбі та коханні. Але Назар буває запальним та неврівноваженим, а іноді й безпорадним. Заради своєї коханої він готовий принизитись перед Хомою. Гнат завжди сповнений енергії та завзяття, кмітливий й дотепний, здатний на самопожертву заради друга. Врятувавши Назара й Галю, Гнат годен вбити Хому, хоча знає, що за козацьким звичаєм живого козака ховають разом із вбитим.
З глибоким ліризмом змальовує автор образ Галі. Вона щира й віддана, дуже любить батька і навіть не припускає, що той може її обдурити. Галя кохає Назара, довіряє йому настільки, що готова втекти з ним. Вона добра, милосердна дочка, яка вибачає батькові завданий їй біль.
Сам сюжет драми «Назар Стодоля» розгортається на тлі картин народного життя й побуту. Автор майстерно зображує народні традиції та обряди — сватання, колядування, вечорниці