Скороговорки,частушки,загадки,считалки.
<span>Загалом образ Марусі має фольклорну основу. Починаючи з її зовнішності та закінчуючи рисами характеру, ми бачимо Марусю ідеальною українською дівчиною, яка ніби прийшла до нас із сумних та ліричних народних пісень.Образ Марусі є дуже гармонійним, бо її внутрішній світ і зовнішність однаково красиві та привабливі. Маруся працьовита, покірна, слухняна. Вона шанує своїх батьків, поважає своїх подруг. Вона живе у досить заможній родині, але не цурається роботи: працює і з батьком на полі, і в хаті, і біля худоби. Ця покірна та чиста дівчина надзвичайно богобоязлива. Проте її релігією є не тільки християнство, а й народна мораль — вірування і норми поведінки, що передалися їй від дідів- прадідів. Маруся вважає за гріх навіть ходити на вечорниці. Таку саму цнотливість, щ</span>ирість та вірність Маруся виявляє і в коханні: вона покохала Василя один раз і назавжди. Вона готова віддати життя за свою любов, але коли батько не дає згоди на шлюб із Василем, Маруся покірно погоджується. Сумуючи за Василем, вона щодня ходить до озера, пригортає до серця горішки, які подарував їй Василь.На образі Марусі позначився і вплив домінуючого літературного стилю — сентименталізму. Читач одразу помічає чутливість Марусі. Автор наголосив саме на її емоціях та почуттях, на внутрішньому світі своєї героїні.Важливу роль у створенні образів цієї повісті відіграє пейзаж: природа також передає почуття героїв та думки автора, налаштовує читача на відповідний лад.Образ Василя в повісті не просто яскравий та самобутній, він також допомагає розкрити образ Марусі. Василь уособлює парубка з народних пісень: він красивий, сміливий, порядний і розумний. Але його сентиментальність, на мою думку, дещо перебільшена, хоча це також данина стилю. Образ Василя від цієї чутливості трохи «програє», але твір загалом стає тільки емо<span>ційно наснаженішим, більш народним. Образ Марусі розкривається і через ставлення Василя до своєї коханої, Він жити не може без неї: побачивши свою Марусю мертвою, він починає плакати і падає на землю, немов неживий. Прощаючись із коханою, парубок також плаче. Таким чином автор підкреслює індивідуальність Марусі, усі позитивні риси її характеру, адже її так сильно покохав майже ідеал українського парубка XIX століття!Але, як каже стара латинська приказка, часи змінюються і ми змінюємось разом із ними. Сучасний читач навряд зрозуміє таку дивну покірність, смерть через розлуку з коханим або сльози парубка. З часом люди змінюються, змінюються їхні ідеали та світогляд. І сьогодні люди вже так не захоплюються дівчатами, подібними до Марусі. Але ми все одно маємо зберігати те найчистіше та найкраше у своїх серцях, шо передається від покоління до покоління протягом багатьох сторіч, незважаючи на те, наскільки сильно відрізняються наші епохи. І образ Марусі, майстерно створений Г. Квіткою-Основ'яненком, допомагає нам не втратити одвічних моральних цінностей нашої нації та всього людства.</span>
Осень к нам пришла надолго,
ей не хочется уйти.
все хотят и снег, и зиму,
кататься на гору пойти.
зима тоже не сдается,
посылает нам мороз.
по утрам от них - морозов,
краснеет быстро нос.
осень это, или зима,
никто не может нам сказать.
остается только ждать,
когда будем снег катать:-) :-) :-)
В тот день Волков снова тащит Лёньку воровать, но на сей раз подельников ловят. Волков успевает сбежать, а Лёньке выкрутиться не удаётся. Мальчика отводят в милицию и сажают в пустую, холодную камеру. Наплакавшись, Лёнька начинает вспоминать, как дошёл до такой жизни.
Глава I
У Лёнькиного отца Ивана Адриановича был тяжёлый характер и склонность к длительным запоям. Несмотря на это, Лёнька любил отца за честность, прямоту и щедрость. О его прошлом мальчик знал только, что тот служил казачьим офицером и участвовал в русско-японской войне.
Иван Адрианович родился в старообрядческой петербургской торговой семье. Против воли родителей он окончил Елисаветградское военное училище, служил в драгунском полку, успел повоевать, но разочаровался в офицерской жизни, после ранения в полк не вернулся и стал торговать лесом. Женился он на Александре Сергеевне из православной торговой семьи. Она так и не смогла найти общий язык с мужем, которого очень боялась.
Мать и отец ругались, жили врозь, потом снова сходились, а жизнь мальчика шла своим чередом. Рано научившись читать, Лёнька читал всё, что попадалось ему в руки. Паинькой он никогда не был, и вечно попадал в неприятности. Особенно трудно стало Александре Сергеевне справляться с сыном, когда Иван Адрианович окончательно покинул семью.
Глава II
Отец Лёньки умер «на чужбине», похорон не было, и мальчику всё время казалось, что отец вернётся. Шёл третий год Первой Мировой войны. Осенью Лёнка перешёл во второй класс приготовительного училища. Александра Сергеевна давала уроки музыки, этим и жила семья.
О большевиках мальчик услышал от домработницы Стеши — та собиралась за них голосовать. Перенесённый летом коклюш помешал Лёньке как следует подготовиться к экзаменам, однако в реальное училище он поступил без труда. Студентов училища занимала не столько учёба, сколько политика и вражда с гимназистами.
Принимая активное участие в жизни училища, Лёнька успевал читать. Его тянуло к серьёзным книгам. На этой почве он познакомился с реалистом Владимиром Волковым, серьёзным и высокомерным мальчиком из богатой семьи. Он давал Лёньке книги и однажды заехал за ним в собственном экипаже. Во время обеда у Волковых Лёнька узнал, что большевики — это «тевтонские шпионы», заброшенные в Россию, чтобы сеять смуту среди рабочих. Мальчик решил, что Стеша тоже шпионка. Волков же начал сторониться Лёньки, узнав, что его отец был простым хорунжим.
Лёнька начал следить за Стешей и даже вскрыл её сундучок, где обнаружил брошюрку немца Карла Маркса — доказательство Стешиной шпионской деятельности. Вскоре всё открылось. Александра Сергеевна посчитала сына вором, но тот рассказал матери о «шпионке» Стеше и потерял сознание.
Продолжение можно найти на briefly.ru