Не розуміє людина жарту – пиши пропало! І знайте: це вже несправжній розум,хоч у неї,може,і премудра голова.Краще сміятися,не бувши щасливим,ніж померти,не посміявшись.Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного,благородного,прекрасного.З особистих властивостей найбезпосередніше сприяє нашому щастю весела вдача.Як міль – одягові і черв’як дереву,так печаль шкодить серцю людини.Гумор – це бачення,сприймання і відтворення явищ оточуючої дійсності в життєрадісно-комічному тоні,художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю,висміюються тільки деякі його риси,здебільшого в доброзичливій жартівливій формі,на відміну від сатири,в якій переважає гнівний викривальний сміх.Справедливо сказано,що гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.Сатира – в широкому розумінні художня творчість,найприкметнішою ознаю якої є різке викриття зображуваних явищ шляхом висміювання.Отак сидиш і думаєш…Гумор…Сатира. Наш чудовий народ. Од його ми,народ,дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій нарож,як він,ухиляючись у вуса,дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.…Як я люблю цей народ,коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю,своїм отепом,своїм неперевершеним «своїм»…І я його розумію,і він мене розуміє…що люблю ж я його,як сонце,як повітря,а він,народ,стоїть,підморгує,усміхається.Та будь же ти тричі щасливий!Сміятися не гріх над тим,що видається нам смішним.Треба любити людину. Більше,ніж самого себе.Тоді тільки ти маєш право сміятися.І тоді людина разом із тобою буде сміятися…із себе,із своїх якихось хиб,недоліків,недочотів.Той сміх,що не ображає,а виліковує,виховує людину,підвищує…
После дневного зноя раскалённое солнце к вечеру закатилось за морской горизонт. Уже звёзды зажглись и влажные от прохлады приподняли небосвод. Воздух, ещё горячий, витает между небом и землёй, и поэт сравниает его с рекой. После зноя пришла долгожданная прохлада, и дышать стало легче.
Не только человеку стало легче дышать, но и вся природа вздохнула, оживилась после застывшего состояния в знойный день. И так ей стало легко дышать, будто горячих его ног коснулась холодная ключевая вода.
<span>Прекрасное стихотворение, будто нарисовано художником, а сколько литературных приёмов: метафоры, эпитеты, сравнения, олицетворение.</span>
Жил-был мальчик. Он был очень трусливый, всего боялся. Но однажды пришлось ему идти в лес. Мама попросила его принести домой грибов. Мальчик шел по лесу и прислушивался к каждому шороху. Он очень боялся, что его поймает и съест волк или медведь. И от своего страха мальчик не видел ни одного гриба. Вдруг из кустов прямо на мальчика выскочил заяц, посмотрел на него жалобными глазами и быстро побежал дальше. Через несколько секунд мальчик увидел волка, который шел по следу зайца. Но наш герой не испугался. Он решил защитить бедного зайчишку от лесного разбойника. Мальчик взял большую палку и стал отгонять ею волка. Волк испугался и убежал подальше в лес. Тут к мальчику подбежал зайчик. Он вывел своего спасителя на грибную полянку. Мальчик набрал полные корзины грибов и довольный отправился домой. Мама его поблагодарила и сказала, какой он молодец!
<span>два варианта
"Путешествия Гулливеровы в Лилипут, Бродинягу, Лапуту, Бальнибарбы, Гуингмскую страну или к лощадям"
либо
"Путешествия в некоторые удаленные страны мира в четырех частях:сочинение Лемюэля Гулливера , сначала хирурга, а затем капитана нескольких кораблей"
</span>
