1.Я никогда еще не видал, чтобы большие плакали, и не понимал слов, неоднократно сказанных бабушкой
2.Вдруг мать тяжело взметнулась с пола, тотчас снова осела, опрокинулась на спину, разметав волосы по полу;
3.Бабушка заплакала, спрятав лицо в конец головного платка.
4.Только мать, закинув руки за голову, стоит, прислонясь к стене, твердо и неподвижно.
5.Говорила она, как-то особенно выпевая слова, и они легко укреплялись в памяти моей, похожие на цветы, такие же ласковые, яркие, сочные.
Ток 5 смог найти..
<span><span>Леонід Глібов описав найлагіднішу пору року — літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини. Ліричний герой засмучений, осінь нагадує йому, що минула молодість, «пробігли дні щасливії і радощі мої!..» Автор побудував свій твір на художньому паралелізмі: життя людини — життя природи.<span><span>У першій строфі подається непорушна, ніби застигла у своїй вічній красі картина типового українського пейзажу: «стоїть гора високая», під нею «зелений гай густесенький, неначе справді рай». Але вже в другій з’являється рух, дія, які передаються словами «в’ється річенька», «кудись вона біжить». Особливу чарівність пейзажу надають прив’язані човни «край берега, у затишку» та схилені над річкою три верби — ніби втілення журби: природа змінна, однак вічна, але людина — смертна, </span>и<span> життя скороминуче, як мить. І ліричний герой це усвідомлює. До річеньки ще повернеться весна, а до людини щастя молодості — ні. Вона може жити тільки в пам’яті майбутніх поколінь своїми добрими справами. Такий філософський зміст закладений автором у дивовижно прекрасний пейзажний словесний малюнок.</span></span><span><span>Окрім того, </span><span>в </span><span>цьому поетичному шедеврі є багато </span><span>символічного- </span><span>В українців </span><span>верба </span><span>є символом не тільки весни, а й самої УкраїнИ‘ Наші предки вірили, що </span><span>верба </span><span>була прадеревом життя, </span><span>символізУ? </span><span>вала </span><span>Чумацький шлях на небі. Звідси звичай садити </span><span>верби </span><span>поі шляхом. Воду також глибоко шанували наші предки. </span><span>Забороняло </span><span>ся плювати у воду, засмічувати криниці — то було </span><span>великим </span><span>хом. Особливо цілющої сили надавалося свяченій воді — </span><span>свят </span>чірній, йбрданській і стрітенській.</span></span>
<span><span> це </span>символ висоти людського духу, місце, де жили боги</span><span><span>•<span> </span></span><span>бвалися жертовні обряди. У багатьох народів світу існували </span>1<span> ^тисвященних </span><span>гір: у Греції — Олімп, </span><span>в </span><span>Індії — Гімалаї та ін. чУЛЬн символізує останній шлях людини в земному житті, у фольк- °В — символ розлуки. Наші предки вірили, що потрапити в потойбічний світ можна було тільки за допомогою човна, перепливши річку Стікс. Річка — символ вічного плину часу, початку й закінчення життя.</span></span><span>Отже, поезія «Стоїть гора високая» — свідчення не тільки великого ліричного таланту поета, а й мудрості, патріотизму, глибокого знання українських традицій, що виразилися у вмілому використанні народних образів-символів.</span></span>
Детство, отрочество , юность... годы жизни писателя 1828-1910... он начал писать в 1852 году
