Я вважаю, що єдність природи та людини треба розглядати як стосунки всевладної, могутньої стихії та її органічної частки, що зветься людство. Протягом віків поети оспівували природу, порівнювали її зі своїм психологічним станом, доводили, що в природі все гармонійне, на відміну від нашого життя. Адже наше суспільство дуже жорстоке й несправедливе. Природа теж непередбачувана, але має свої власні закони та правила, які люди не можуть зрозуміти. Тому не можна розглядати стосунки між людиною й природою ні як рівні, ні як протилежні.
<span>Людина завжди вважала себе «царем природи». Але чи може вона протистояти руйнівній силі вулканів, торнадо, землетрусів, паводків та інших «капризів» стихії? «Хіба здатна частинка пізнати ціле?» Якщо ми вже виробили звичку бути з природою «на ти», то повинні поважати її та не шкодити їй. Адже лише через єдність з природою лежить шлях до щасливого й гармонійного життя людини. </span>
<span>Ще у стародавні часи японські поети розвивали тему єдності людини з природою, виливаючи свої емоції у вірші — хокку: пізнаючи природу, людина усвідомлює себе як частинку Всесвіту. Ми повинні відчувати нероздільну єдність з усім живим у природі. Генріх Гейне розкриває свій внутрішній світ у віршах за допомогою опису природи. Адам Міцкевич яскраво й образно розповідає про красу Кримської природи, яка дала імпульс його поетичному генію. І ми, читаючи ці рядки, ніби єднаємося з довкіллям. </span>
<span>Отже, природа грає визначну роль у житті людини, вона є невід'ємною складовою нашого існування. Адже природа — це краса, а краса врятує світ!</span>
Радость, что наступает весна. И то, что наступила весна чуть раньше. Скоро май и будет хорошо. Ну я конечно просто написала, что в голову пришло;) отредактировать можно и будет супер
Он серый,кровавый,злой.Ответ:волк.Она рыжая,хитрая,умная.Ответ:лиса.он милый, но колючий.Ответ:еж.
То
что она встртит принца с Алыми парусами ( это будет Грэй)
Сказку эту рассказывала Пугачёву калмычка в детстве. Эта сказка про ворона и орла.
Её суть: Однажды орёл спрашивал у ворона: скажи, ворон-птица, отчего ты живешь на белом свете триста лет, а я всего-на-всего только тридцать три года? - Оттого, батюшка, отвечал ему ворон, что ты пьёшь живую кровь, а я питаюсь мертевечиной. Орёл подумал: давай попробуем и мы питаться тем же. Хорошо. Полетели орёл да ворон. Вот завидел палую лошадь; спустились и сели. Ворон стал клевать да похваливать. Орёл клюнул раз, клюнул другой, махнул крылом и сказал ворону: нет, брат ворон; чем триста лет питаться падалью, лучше чем раз напиться живой кровью, а там что Бог даст.
