Сава:
<span>Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно
збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б
не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й
несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його
погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від
тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й
чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в
усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали
нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
</span><span>Але
він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго
й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою
ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли
мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,-
коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се
землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх
збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою
змішати та бог знає з ким випити!
</span>Михайло:
<span>І не саме
великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що
над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був,
одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і
замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше,
ніж за другою.
</span><span>Такий був Михайло! Просто пішов до
бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра
пристарати до орання, аби братися до землі.
</span>Сава про нього
так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у
нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до
роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього
м'яке, як тісто!.. ".
Посмотри фильм и всё узнаешь он небольшой где-то идёт около часа. Вообще многие фильмы и книги одноимённые очень многим отличаются взять например фильм Тарас Бульба и книгу они будут отличаться практически всем там Другая подача также и здесь
<span>Анатоль в этой паре ведомый, он глуп и над своим восхищением другом не задумывается. Долохов же не может простить Анатолю несправедливости наказания в истории с квартальным и медведем, когда Анатоля и Пьера "отмазали", а его самого понизили в чине до солдата. Потому и помогает в этой грязной истории. Кроме того, похищением Наташи он мстит ещё и Николаю Ростову, которого предпочла Соня</span>
значительную часть своего творчества Белинский посвятил Пушкину. его статьи преполнены хвалебными речами поэту, размышлениями об определенных отрывках его произведений. белинский по достоинству оценил его талант, очем (повторяюсь) постоянно говорил в своих критических статьях
Н.В. Гоголь создал бессмертное произведение, повесть «Тарас Бульба», которую можно назвать гимном патриотизму, мужеству и беззаветной верности своей Родине.
Тарас Бульба – старый воин, для которого настоящая жизнь возможна лишь на поле брани, когда рядом с ним бок о бок сражаются его товарищи. И потому, приняв решение отправить своих сыновей в Запорожскую Сечь, он тут же и сам собирается ехать вместе с ними. «Чтоб я стал гречкосеем, домоводом, глядеть за овцами да за свиньями да бабиться с женой? Да пропади она: я козак, не хочу!» - восклицает Тарас.
И на следующий день он и его сыновья отправляются в Запорожье. Тарас Бульба с гордостью смотрит на своих сыновей. Его тешит мысль, что не один он приедет на Сечь, что с ним едут два «добрых козака». Находясь в Запорожье, Тарас внимательно следит за успехами своих сыновей. Его радует, что выросли его сыновья сильными, ловкими, постигают военную науку быстро, делая головокружительные успехи. «Добрый козак» - это высшая похвала в устах Тараса Бульбы. Это значит, что его сыновья будут защищать свою родину, будут мужественными и умелыми в бою и не посрамят его имя.
<span> Интересы родной земли, казачества для Тараса важнее всего на свете. Он презирает тех казаков, которые, забыв обычаи предков, прельщенные блеском польской знати, перенимают их обычаи, их культуру. Для старого атамана такой образ жизни неприемлем. Он патриот русской земли, чтит только обычаи своих предков. Родную землю он готов защищать до последней капли крови. Самое дорогое, своих детей, а потом и собственную жизнь, отдает он ради свободы родной земли.</span>
