Так тому ,що в творі було сказано життя одного нічого не варте .Він був справедливий ,розумний, розсудливий та добрий .Захар знав що як він не віддасть свого сина помирати і вождь суперників був ще живий то насступного разу коли б суперник прийшов то вони не вдбилися .І тоді загинулиб всі тухольці .
У своєму романі «Місто» через розкриття образу Степана Радченка – вихідця з села, який прагне «закріпитися» у міському житті – В.Підмогильний намагається розв’язати одвічну проблему неоднозначності людської душі, знайти рішення, не моралізуючи та не кидаючись у крайності.Основна тема твору – доля селянської молоді, у якої після радянської революції з'явилася неймовірна до того можливість отримувати якісну освіту, «вийти в люди», досягти чогось більшого у житті, а також внести у закостеніле сільське життя живий подих прогресу, культури, творчого прагнення та натхнення. Проте багато з них, і Степан також, стикнулися з тим, чого не чекали. Місто давно живе за своїми правилами, яких не під силу змінити наївним «здобувачам» з села, скоріше їхня доля – пристосування, в кращому випадку таке, що дозволить їм розкритися та реалізувати свої амбіції.Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.<span>Степана захопила література, він відчуває в собі разом і здібність до неї, і жагучу потребу визнання свого таланту. Він кидає навчання, стає відомим письменником, але разом із цим пристосовується до міського життя, починає поділяти і мрії міських жителів , і способи їх здійснення, і моделі поведінки. Степан Радченко більше не ідеаліст, сповнений світлих сподівань, а прагматичний молодий чоловік, здібний, ерудований, іронічний, який здатний на жорсткість задля досягнення своєї мети.
Чи підкорив місто головний герой?.Він підкорив місто, але місто покорило його...він став типовим жителем міста.
</span>
<span>Внешний вид (портрет) Остапа изменяется в зависимости от условий и возраста. В начале это стройный и крепкий парень, с черными глазами, орлиным носом и темным молодым усом на загорелом лице. Когда Остап был ранен, «его молодое лицо словно привяло, на уста упал загар». В конце </span>произведения<span> видим героя седым дедом. У него косматые брови и «мутные глаза», что смотрят в пространство, а улыбка «раздвигает сморчки».</span>
«...Его, стройного и крепкого, с красивыми глазами, орлиным носом и темным молодым усом на запаленном лице».
«Пусть оно воспылает без огня и дыма...Бегство... Пойду за Дунай, может, еще там люди не пособачились...»
<span>«И разве он сам за весь свой двадцатилетний возраст не был лишь господским скотом? Разве его отец, маты, Соломия, даже дедушка его, что ходил в </span>Сечь<span>, а потом резал господ в Умани,- разве же они не стали таким скотом? Когда бы они не были господским товаром, то не мог бы </span>господин<span> развести его с Соломией и силой отдать ее за своего хурмана, не мог бы седого дедушки подвергать пытке на конюшне нарощами... не хвалился бы освежевать Остапа </span>за смелое слово».
Соломия - красивая и сильная женщина. Она имеет высокую и крепкую, «как на доброго мужика», фигура, красивое, «свежее, полное лицо, с карими глазами, которое так выразительно белело при клетчатом чепце и прядях черного волос».
<span>«Соломия была определенная, что не разрешит перевезти Остапа за Дунай. Как это произойдет, что она сделает, она не знала, но уверенность в том возрастала в ней с каждым днем. Она готовая пойти на видимую смерть, когда это надо».</span>
Тому що боялася що його по б'ють вона ще казала , що там одні п'яниці а дівчину вона йому сама знайде