Ответ:
З давніх-давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Але я знаю, що народні традиції передавались через пісню, і збереглись упродовж віків. Наприклад, сьогодні на уроках з української літератури ми знайомимось з творами усної народної творчості. Саме з українських пісень ми дізнаємось про народні вірування, звичаї, про давню історію.
Можна сказати, що життя кожної людини розпочиналося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Недарма в народі говорять: «Найдорожча пісня — з якою мати колисала».
Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала: «Хто співає, у того робота скоро минає». Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».
1. Какой характер был у царевны?
2. К кому первым обратился Елисей?
3. Чем отравили царевну?
4. Как звали собаку богатырей?
5. Сколько было богатырей?
Грибные набеги - <span>частый поход за грибами
или
Грибные набеги - Ф.Н.Омад отождествляет это в своем толковом словаре с нападением грибов на других существ с помощью спор .
</span>
Моя родина очень красива и могущественна.)Всё)
Праведница Матрена – нравственный идеал писателя, на котором, по его мнению, должна основываться жизнь общества. По Солженицыну, «смысл земного существования – не в благоденствии, а в развитии души». С этой идеей связано понимание писателем роли литературы, ее связи с христианской традицией. Солженицын продолжает одну из главных традиций русской литературы, согласно которой писатель видит свое назначение в проповедовании истины, духовности, убежден в необходимости ставить «вечные» вопросы и искать на них ответ. Об этом он говорил в своей нобелевской лекции: «В русской литературе издавна вроднились нам представления, что писатель может многое в своем народе – и должен… Однажды взявшись за слово, уже потом никогда не уклониться: писатель – не посторонний судья своим соотечественникам и современникам, он – совиновник во всем зле, совершенном у него на родине или его народом».
