Видят что оба поединщика работают
не по правилам хорошей игры: Калашников так ударит что опричник падает мертвым и на правах судьи спрашивает убийцу: нехотя
или по воле укокошил он слугу его верного, а если по воле, то за что
и про что. На второй вопрос Степан Парамонович Калашников, естественно,
ответить не может, а на первый отвечает сразу: «Я убил его вольной
волею». Поражённый его искренностью (мог бы сослаться на неопытность,
всем видно, что новичок), Иван Васильевич, играя лучшую из своих ролей —
царя Грозного, но Справедливого, хотя и отправляет Калашникова
на плаху, (казнить) обещает исполнить предсмертную его просьбу: не оставить
царскою милостью осиротевшее семейство. И, как ни странно, выполняет
обещание! Алене Дмитриевне и сиротам — казённое содержание, а братьям
Калашниковым — беспрецедентное право: «торговать безданно, беспошлинно»
«по всему царству русскому широкому».<span> </span>
Хто найбільше любить Різдво? Без сумніву, найбільше любить це свято малеча, бо Різдво — це диво, яке так чекаєш напередодні свята, обов'язково станеться.Прикладом є повість "Ніч перед Різдвом" .Події різдвяної ночі повністю зміінюють життя Енебезера Скруджа, головного героя твору. СвятВночі перед Скруджем з'являється привид Марлі. Він хоче застерегти героя від помилок, яких колись припустився сам. Марлі прагне переконати Скруджа в тому, що в світі є речі; важливіші за будь-які багатства. Це, насамперед, моральні цінності. Скрудж усе усвідомлює, а отже, Марлі вдалося виконати своє завдання.кові подарунки та здійснення найзаповітніших мрій, це сміх і веселощі. Це свято — радість теплого спілкування в родинному колі.<span>Так чарівна зустріч, що відбулася в ніч перед Різдвом, змінила світосприймання Скруджа, і він почав по-іншому відноситися до життя і навколишніх людей. А свята стали для нього не "марною втратою часу", а прекрасною можливістю зробити щось приємне.</span>
<span>а) Власні поезії
</span>
Домой приехав, пистолеты
Он осмотрел, потом вложил
Опять их в ящик и, раздетый,
При свечке, Шиллера открыл;
Но мысль одна его объемлет;
В нем сердце грустное не дремлет:
С неизъяснимою красой
Он видит Ольгу пред собой.
Владимир книгу закрывает,
Берет перо; его стихи,
Полны любовной чепухи,
Звучат и льются. Их читает
Он вслух, в лирическом жару,
<span>Как Дельвиг пьяный на пиру.
</span>
Он лохаррпаапрпапнввуаепппп
И такая прозрачная, что видно дно в малейших деталях.
