<span>Кращі риси простих людей не закривали від спостережливого ока І. Карпенка-Карого того, що було породжене тогочасною соціальною дійсністю. У п'єсі «Сто тисяч» автор яскраво змалював охопленого жадобою збагачення сільського глитая Герасима Калитку.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка запрошує кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.</span><span>
</span>
Г.В Троепольский-Автор
В ней рассказывается о судьбе собаки-
какой мир жестокий и преданности собачьего друга(за запятые сорян)
Стихотворение Кайсыла Кулиева,, Когда на меня навалилась беда,,
Тема данного стихотворения любовь к родине, ко всему окружающему Миру. Идея это мысль о том, как Природа родного края помогает лирическому герою справиться с любой трудностью, печалью или бедой. Он, несмотря на любимые сердцу пейзажи, чувствует, что они предоставляют ему своего рода Какую поддержку, спасают его душу от отчаяния. С ним "заговорили вода" «Отдай свою боль Мне», - сказала вода, по горному склону истекая высоту "Сказала мне высоту:« Обернись к Небесам, и в сердце растает тревога ». Дорога" "Спокойно иди, я тебя не предам! "Тихонько шуршала дорога.", Гора "Посмотри на мои голубые снега», чуть слышно гора мне шептала. "Луга lриляг на траву», - поманили Луга lрилег я, и легче мне стало .. "
Затем, герой понимает, что у него все стало просто и легко, что все его беды Не так уж плохи, Как Казалось. Он говорит "И стало все просто, и понял Я вдруг Иного не надо мне рая,- А только б дорога, да речка, да луг, Да нет родимого края, Он верит, что его душу всегда успокоит родина.
Стих очень понравился,чувствуется патриотизм своего края
1)Ожидание мамы (мальчик сидел и ждал маму)
2)Новая игрушка. (Самосвал. Мальчик Миша хотел взять самосвал домой но ему не отдавали)
3) Живой огонек. (Миша после безуспешной попытки получить самосвал, протянул коробочку от спичек в которой сидел светлячок)
4)Огонек лучше самосвала. (Отдает Мише самосвал в обмен на светлячка. Он лучше самосвала! <span>Ведь он живой! Он живой и светится!)
</span>
В ней рассказывается о том, как Ассоль узнала, что ее труды не приносят дохода, расстроилась, поговорила с отцом, который захотел поступить на службу, но она не хотела этого, а затем, немного поработав, Ассоль уснула, но проснулась перед рассветом и пошла на берег моря мечтать. Ей привидился корабль и она уснула. Когда она проснулась, на пальце ее было надето красивое старинное кольцо. (В предыдущей главе рассказывалось, как капитан Грей увидел на берегу спящую девушку и надел ей это кольцо) Ассоль была очень удивлена, но такова была ее первая встреча с Греем.
