<span>Сын Троекурова - Саша – « шалун лет девяти », любимец Кирилы Петровича. Для него и нанят был учитель - француз. Маша знала привязанность к ней Саши и обрадовалась ему. Саша готов вопреки строгому запрету отца помочь сестре. « велите мне сделать, что вам угодно, и я для вас всё сделаю ». Саша проворен : « пустился бежать во весь дух », « быстрее белки »; увёртлив, не труслив : он борется с незнакомым мальчишкой, хотя тот старше и сильнее. Саша чувствует свою защищённость, он – хозяин, его должны слушаться, он кричит рыжему мальчишке, почти повторяя интонации отца : « Оставь это кольцо, рыжий заяц, или я проучу тебя по - свойски !»
Предательство … Саша уверен в себе, даже самоуверен и не очень - то смышлён, поэтому он забывает, что надо хранить тайну, и поднимает шум, зовёт на помощь, а потом проговаривается отцу про кольцо. Угрозы Кирилы Петровича действуют на Сашу – он боится розог, постепенно уступает и, наконец, выдаёт Машу. Тон его в объяснении с отцом становится виноватым, просительным ; он сбивается, путается, смущается. Главным для него остаётся то, что он подрался с чужим мальчишкой и что надо отобрать у него кольцо. Он забывает о Маше и не думает о том, что предал её. Его больше беспокоят собственные шаровары, « разорванные и замаранные зеленью ».
Дворовый мальчик Дубровского. Второй мальчик двумя годами старше Саши, оборванный, рыжий и косой, « довольно слабой наружности », выполняет поручение Дубровского. Он поспешил – не выждал, пока у дуба никого не будет, и пришлось защищаться. Митя не говорит много, он действует : ударил кулаком по лицу Сашу, стараясь от него освободиться, поборол Сашу, и если бы не садовник, сумел бы убежать. Митя держит язык за зубами, говорит только то, что безопасно. На вопрос Троекурова назвался « дворовым человеком господ Дубровских ». В этом был определённый вызов – ведь все крепостные Дубровских официально перешли во владение Троекурова. Митя напускает на себя равнодушный вид, безразлично врёт : « Малину крал », прикидывается дурачком. Он не реагирует на посулы Троекурова, на его угрозы. </span><span>Митя - оборванный, рыжий и косой, « довольно слабой наружности », выполняет поручение Дубровского. Он поспешил – не выждал, пока у дуба никого не будет, и пришлось защищаться. Митя не говорит много, он действует : ударил кулаком по лицу Сашу, стараясь от него освободиться, поборол Сашу, и если бы не садовник, сумел бы убежать. Митя держит язык за зубами, говорит только то, что безопасно. На вопрос Троекурова назвался « дворовым человеком господ Дубровских ». В этом был определённый вызов – ведь все крепостные Дубровских официально перешли во владение Троекурова. Митя напускает на себя равнодушный вид, безразлично врёт : « Малину крал », прикидывается дурачком. Он не реагирует на посулы Троекурова, на его угрозы.
</span>
Мій улюблений літературний герой — Олесь з оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Цей персонаж подобається мені своєю справжністю. Що я маю на увазі? Олесь не падав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь. Він дуже любить і цінить красу природи. А його рідний дід Прокіп — протилежність своєму онукові. Людей, схожих на діда Прокопа, дуже багато, таких не треба навіть шукати. Оскільки дітей та дорослих, що цінують природу, як Олесь, практично немає, усі в селі його вважають диваком, у тому числі і дід Прокіп. Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так кажуть, адже він ще малий.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой