Мій улюблений літературний герой — Олесь з оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Цей персонаж подобається мені своєю справжністю. Що я маю на увазі? Олесь не падав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь. Він дуже любить і цінить красу природи. А його рідний дід Прокіп — протилежність своєму онукові. Людей, схожих на діда Прокопа, дуже багато, таких не треба навіть шукати. Оскільки дітей та дорослих, що цінують природу, як Олесь, практично немає, усі в селі його вважають диваком, у тому числі і дід Прокіп. Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так кажуть, адже він ще малий.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой
Я так понимаю это Марк Твен,да?) Как мне кажется, замысел и содержание книги на М. Твена абсолютно не аутентичны с психологией начала исторического ближневосточного человечества. Твеновские Адам и Ева - калька с современных ему самому американцев, а никак не творчески преобразованный прообраз родоначальников протосемитов. Есть элементы забавной юмористически- фантастической направленности, но всё портит злостная идеологическая составляющая. Прямое глумление над идеей божественного без малейшей попытки её психологически осмыслить. Хуже того, произведение даже не атеистическое, а прямо богоборческое. А от любого богоборчества полшажка до сатанизма, оккультизма. К оккультизму же всегда и во всех случаях идеологическая терпимость неприменима (крайне осторожно, на всякий случай, прибавляю - на мой взгляд).
Недавно в классе ктото порвал куртку одноклассницы и все думали что это мы но нам некто не верил пришла мама подруги и стала нас ругать но это не мы говорили ей но она нас наслушался следующий день её положили в больницу и иистория на этом закончилась
<span>Царь Салтан подслушал разговор трёх сестёр и женился на той, которая в разговоре пообещала родить богатыря. Царица родила мальчика, но сёстры оговорили царицу. Царицу и царевича Гвидона посадили в бочку и скинули в море. Бочку выбросило на берег острова, на котором стоял град. Царевич спас лебедь от коршуна,. Лебедь оказалась прекрасной царевной. Гвидон стал царём на этом острове. На остров три раза прибывали торговые купцы, которые насмотревшись диковин на острове молодого царевича , рассказали об этом царю Салтану. Царь Салтан отправился на остров молодого царевича, к своему удивлению он узнал в царевне свою жену, а в царевиче своего сына. Радость встречи помогла ему простить завистливых сестёр .</span>
Самое хорошее свойство человека пожалуй,-его отношение к миру. К примеру можно привести любого ребенка. Если с детства он видит мир в обманах,обидах то скорее всего он будет ранимым и глубоким человеком, если же он будет видеть все в веселье и беззаботности- то скорее всего этому человеку всегда будет не хватать чей-то поддержки. Но в прочем люди все разные и судить о них,просто сложно. Одинаковых людей нет, о них не могут точно написать книгу или стих. <span>Разнообразие и ум сложнее подобрать к тем людям, что живут на той планете</span>