Главные герои рассказа - Жилин и Костылин. Они вместе оказались на опасной дороге. Ускакав вперёд от обоза, попали в плен. Когда на Жилина напали татары, Костылин не защитил его, а пустился наутёк.
В плену Жилин не отчаялся, он ходил по аулу и искал возможность сбежать. Жилин не мог сидеть без дела, и чем мог, помогал местным жителям. Он ремонтировал часы, лепил куколок и даже лечил татар. Жилин мечтал о побеге и надеялся только на себя.
Костылин в плену целыми днями сидел в сарае и ждал, когда привезут за него выкуп. У Костылина на было выдержки и мужества, он раскис и пал духом. Надеялся Костылин не на себя, а на помощь из дома. Из-за того, что он всё время лежал в сарае и ослаб, из-за этого сорвался их первый побег. Во второй раз Костылин отказался бежать и Жилин совершил побег один. Помогла ему в этом хозяйская дочь Дина.
Когда побег Жилина удался, он смог добраться до своих. А Костылина выкупили ещё через, за пять тысяч рублей.
Их судьбы различаются тем, что Жилин сам смог изменить свою судьбу, а Костылин смирился со своей судьбой в плену и ждал чужой помощи.
ну если писать покороче то может на 1 листик
Три девицы мечтали о том, что бы они сделали, если б царь взял их в жены. Царь выбрал ту, которая пообещала подарить ему сына. Но злая баба Бабариха подстроила так, что молодую царицу с сыном Гвидоном посадили в бочку и пустили в море. Море вынесло бочку на остров, на котором был построен город и Гвидон там успешно правил. Он вырос сильным и мужественным мужчиной и был справедливым правителем. Однажды он спас царевну-лебедь от когтей коршуна. И за это лебедь помогла ему увидеться с отцом. Она трижды превращала его то в комара, то в шмеля. Лебедь сделала Гвидону 3 подарка: 33 богатыря, поющую белку, что грызет орехи с изумрудами и себя в образе царевны. Лебедь стала женой Гвидона. Царь Салтан все-таки приехал посмотреть чудное царство Гвидона. Извинился перед сыном и женой и прогнал Бабариху.
Какого именно расказа фото отправь
Ассоль – головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль – це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько – суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей – капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.