Стихи про маму.
<span>Чтобы правильно расти-надо маму завести.
Мама — очень зверь полезный,
Лучше прямо не найти!
Если ты захочешь кушать,
Стоит только заорать,
Прибегает мама тут же,
Будет сисю предлагать.
В сисях быстро и легко Возникает молоко.
Стоит только присосаться,
Прямо в рот течет рекой!
Если ты поел немало,
Но еще не хочешь спать,
Чтобы мама не скучала,
Можно снова заорать.
Мама на руки возьмет,
Мама песенку споет,
Мама сказочку расскажет,
Спляшет, мячик принесет.
Если спать захочешь все же,
Лучше рядом с мамой лечь,
Пусть поспит немного тоже,
Маму надобно беречь!
К боку теплому прижмись,
Сладко-сладко потянись,
Перед сном, что мама рядом,
Непременно убедись.
Если ты глаза откроешь, И увидишь — мамы нет,
Ты, конечно, рев устроишь, Разорешься на чем свет.
Прибежит она бегом, Истекая молоком.
Мама — зверь домашний очень, Не уходит далеко.
Хочешь быть счастливым самым,
Значит слушай мой совет:
Заводи скорее маму — Лучше мамы — зверя нет!</span><span>
Read more: http://detochki-doma.ru/stihi-pro-mamu/#ixzz2lkmzbjrR</span>
Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття! Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна... В одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу, вікової боротьби за щастя, рівноправність, незалежність. Така ж доля спіткала і мову. І хоча український народ – один із великих слов’янських народів – був розтерзаний і пошматований впродовж тривалого часу між різними імперіями, позбавлений політичних прав, позбавлений права на творення рідної літератури.Зараз Україна – незалежна держава. І вона, звісно повинна мати свою мову, повинна відродити її з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом та указами, а серцем і бажанням людей.Мова живе, її життя. Її власна історія міститься в постійній її зміні: щезають старі звуки, появляються нові й вони міняються, як і форми слів, синтактичні звороти, значення слів. Увесь духовний і матеріальний поступ людства будується на мові, історія якої тісно пов’язана з політичною долею того народу, котрий нею говорить.Мова – це найкращий засіб взаємних зносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об’єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. В мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. Найголовніші індивідуальні ознаки народу – це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість.Мова – це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут нахили. Мова – це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам’ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Ми не маємо права забувати, що за любов до української мови, до рідного народу багато письменників часто платили власним життям. В своїх віршах, творах вони описували обурення і гноблення до рідного слова:Коли забув ти рідну мову,Яка б та мова не була –Ти втратив корінь і основу,Ти обчухрав себе дотла.(Дмитро Білоус)Розуміння ролі мови в житті народу визначає естетичне кредо Лесі Українки, М.Коцюбинського, А. Малишка. А ще П. Тичина та М.Рильський щедро висівали добрі зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; зерна проросли, збагатили, сповили мову новими висловами. Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки й тому, що рідна мова, - це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі.<span>Мова – це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова – найкращий цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається і процвітає.</span>
Думаю, вопросы типа "кто виноват", "кто прав" здесь вообще не уместны. Разве гг (молодой человек /не помню как его зовут/) не виноват в том, что так наивно смотрел на окружающий мир? Он, лишь поверхностно посмотрев на молодую барышню и ее прекрасного батеньку, сделал вывод;"какая замечательная семья". Вина отца барышни же в его лицемерии. В зависимости от ситуации выглядит и выражает чувства он абсолютно по - разному( также, его можно обвинить в жестокости).
Правильно ли поступали герои... тоже вопрос неоднозначный. А был ли у них выход? мы же не знаем, что происходило в жизни персонажей до этого бала. Думаю, здесь можно сказать лишь с позиции "Я бы, на месте персонажа "N", сделал/а (поступил/а) так...".
Как говорится, не нам судить)))
Самая большая проблема, раскрытая Лесковым в сказе “Левша” – это проблема невостребованности талантов русского народа.
Лескова переполняют не только чувства любви и привязанности к своему народу, но и гордость за таланты соотечественников, за их нескрываемый искренний патриотизм.
В главном герое Левше подразумеваются все небогатые талантливые люди того времени, которые не имели возможности развивать свой талант и применять свои умения.