Що треба любити природу! я так вважаю!!
У своєму
особистому щоденнику Г. Тютюнник писав: «Іноді я відчуваю людину, як рана сіль».
І ці рядки підтверджує його творчість. Адже у його новелах ми бачимо, як автор вболіває
за людей, страждає за них та відчуває особистий біль кожного.
<span> З особливою
гостротою та увагою письменник виписує кожен з образів у своїх новелах та
оповіданнях «Вогник у степу», «Смерть
кавалера», «Син приїхав» та ін., висвітлюючи всю несправедливість нашого світу. </span>У творах «Вуточка»,
«Оддавали Катрю», «Чудасія» автор
наголошує на неприпустимості сучасної йому системи. Він з особливим пригніченням
описує те, як у людей з сердець зникає співчуття та жаль. Окрім цього автор ацентує
увагу на тому, що головне у людині – духовне багатство, вміння бути милосердним
та робити добрі справи на користь інших.
<span> Отже, Гр.
Тютюннику болять проблеми кожної особистості, він пропускає їх крізь себе,
турбується та переймається душевними стражданнями кожного.</span>
Что без чужой помощи не обойтись,нужно прислушиваться к мнению других людей, верить в себя и ценить чужой труд
Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.
Нууу. не домой... Он пошёл странствовать. А ушёл из-за того что
1) Мария Гавриловна уже обвенчалась на Князе.
2) Их убежище разоблачили.
