Ключевой фразой, на мой взгляд, в финальных строках текста Ю. Я. Яковлева является последнее предложение, в котором автор сравнивает Косту с веточкой багульника. Этим сравнением писатель хотел донести до читателя мысль о том, что лучшие стороны человеческой души могут раскрыться окружающим неожиданно, спустя какое-то время, через поступки и дела человека, что и произошло с героем рассказа.
Поначалу одноклассники относились к неразговорчивому и скрытному Косте с непониманием и недоверием. У учительницы Женечки Коста тоже вызывал неприятные чувства. Это подтверждают предложения № 2, 15 - 18.
Но однажды ребята и учительница изменили своё мнение о Косте. Чтобы подтвердить сказанное, обратимся к предложениям 19, 20. Из указанных примеров следует, что это произошло благодаря неожиданно расцветшему багульнику, прутики которого Коста принёс в класс (предложения 5-11).
Проследив за своим учеником, стремительно убегавшим куда-то после последнего урока, Женечка сделала для себя неожиданное открытие: оказалось, что Коста торопился к тем, кому нужна была его помощь: людям и собакам (предложения 27 – 48). Женечка поняла, что она совсем не знала своего ученика, ведь за молчаливой и подозрительной натурой скрывалось очень доброе и отзывчивое сердце.
Таким образом, обращаясь вновь к последнему предложению данного текста, можно сказать, что красота души героя рассказа Ю. Яковлева раскрылась перед одноклассниками и учительницей так же неожиданно, как красота багульника.
Кажуть, що перше справжнє знайомство людини з книгою відбувається завжди випадково, незважаючи на те, що в будинку, де він виховувався, можливо, є багато книжок. Так сталося і зі мною. У моїх батьків велика домашня бібліотека, але та книга, яка відкрила для мене світ художньої літератури, потрапила мені до рук випадково. Я б сказав, навіть проти моєї волі. Батьки виховували в мені повагу до книжок, але в мене воно так і не з’являлося. Я любив вирізати з картону всякі фігурки і склеювати з них які-небудь композиції.
Одного разу я щось склеював і як преса використав першу-ліпшу на очі товсту книжку. Коли це помітили батьки, вони мене пожурили і змусили поставити книжку на місце. Я недбало поклав книгу на стелаж навзнаки. Батько зажадав, щоб я поставив її як годиться – до загального ряд. Я вирішив, що наді мною просто знущаються, і надувся. Тоді батько сказав мені, що, якщо б я знав, що в цій книзі написано, я би вів себе зовсім по-іншому. На щастя, я був цікавий. Та ще батько підлив масла у вогонь, сказавши, що якщо б я опинився на безлюдному острові і мені попалася будь-яка книга, то вона б стала для мене дорожче всього на світі. Ось таким простим шляхом я відкрив для себе книгу Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”.
З першого прочитання я вловив в ній тільки барвисті картини дії і фантастичні моменти. Потім я перечитував її ще кілька разів. І нарешті відкрив в романі Булгакова щось глибоке, особисте та навіть інтимне для ‘своєї душі. Тепер, коли я говорю про Булгакова та його твори, то мимоволі говорю про себе. З російських письменників він мені найближча і буде супроводжувати мене все моє життя.
Назавжди запам’яталося мені відчуття гострої жалості – як при розставанні з дуже близькою людиною, коли я перевернув останню сторінку роману “Майстер і Маргарита”. Мені здається, Булгаков своїми творами відтворив власне життя в мріях і реальності. Його доля як письменника була трагічна. Але цьому виною, я вважаю, було не суспільство взагалі, а неспівзвучний письменника радянської епохи. Булгаков не зміг і не захотів стати “радянським” письменником. Це глибоко моральний вчинок людини, вчинок, гідний наслідування. Свої, поки ще невеликі, проблеми я намагаюся вирішувати в ключі мого улюбленого письменника. Терпінню і мужності також можна вчитися у Булгакова. Згадаймо, як письменник кінчає свій твір “Життя пана де Мольєра”: “І я, якому ніколи не судилося його побачити, посилаю йому свій прощальний привіт!” Ці слова письменника як би сказані їм про себе самого, про письменника, охарактеризовано їм так: “Терпляче і самовіддано писав він все життя – і здебільшого в” стіл “, іноді, втім, не витримуючи, знищуючи рукописи, зовсім як його літературний герой, майстер в суворій шапочці, загнаний в божевільню дружними зусиллями критиків …”
Письменник Булгаков своїм життям і творчествомдоказал мені, що справа, якій людина присвячує своє життя, існує в більш високому вимірі, ніж його особу.
Його життєве справа знаходиться в області ідей і духу. Книга талановитого письменника здатна допомогти знайти життєву гармонію багатьом її читачам. До зустрічі з глибокою книгою, я вважаю, життя людини не має особливого сенсу. На тлі художнього досвіду книги, запала йому в душу, людина починає серйозно осмислювати своє життя. Письменник як би говорить своєму читачеві: “Ви народжені на землі, щоб виконати своє призначення”.
<span>Отже, прочитання мною роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” порушило в мені одного разу бажання пошукати ще більш глибокий зміст в нашій дійсності. Я прочитав на сьогоднішній день майже всього Булгакова і продовжую з задоволенням читати інші книги. Час засилля масової інформації не може вплинути на мою любов.</span>
Сделал дело гуляй смело, у кого что болит, тот о том и говорит, лучше журавль в руках, чем синица в небе, слово не воробей, вылетит-не поймаешь, без труда не выловишь и рыбку из пруда, делу время-потехе час, что написано пером, не вырубишь и топором.
Михаил Васильевич Ломоносов родился 19 ноября 1711 г. Семья была зажиточная. Мальчик рано научился грамоте и очень стремился к знаниям.
В возрасте девятнадцати лет Михаил пешком ушел из Архангельской губернии в Москву и поступил в <span>Славяно-греко-латинскую академию. В 1736 г. с группой лучших учеников академии был направлен в Германию для изучения технических и естественных наук. Вернувшись в 1741 г. в Москву, серьёзно занимался физикой и химией, получил звание профессора химии.
В 1754 г. разработал проект Московского университета.
Огромен вклад М.Ломоносова в физику, химию, географию, историю и другие науки. Ломоносов М.В. автор </span><span>«Краткого российского летописца с родословием», множества работ по различным направлениям науки и техники.</span><span>
Умер в 1765 г. в возрасте 54 лет от воспаления лёгких.
Похоронен с Санкт-Петербурге.
</span>
<span>В том, что человеку может быть стыдно за то чего он не сделал, а не то что он сделал</span>