Ответ:
В рассказе «Один день Ивана Денисовича» А.И. Солженицын показывает, до какой степени изощренные формы эксплуатации человека может разработать тоталитарная государственная машина.
Описывается нечеловеческие страдания заключенных в лагерях.
Объяснение:
О чем можно написать?
Ну смотри:
0) Как Пушкин попал в Лицей
1) О том, кто создал лицей и когда.
2) Об учителях и учениках
3) О жизни в лицее
4) О друзьях Пушкина
5) О лицейском периоде творчества
6) О роли, которую сыграл лицей в его жизни
7) Те произведения, которые он написал после Лицея (но про Лицей, разумеется)
Ну вот идеи, пожалуйста
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові допомогти підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н
В наше время люди живы тем, что верят в будущее. В то, что в скором времени будет лучше, чем сейчас. Мы верим в дружбу, в того друга, который никогда не предаст и поддержит тебя в трудную минуту жизни. Мы живы любовью к своим близким и родным нам людям. Мы живы тем, что нас греет лучезарное солнце. Оно дарит нам ту радость и улыбку. А взамен не просит ничего. Нам нужно брать пример у этого могучего светила.
