Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща. ...десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, — це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації.
З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки...
В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом, але на берегах немає жодної деревини...
Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.
Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.
История создания – произведение было написано в 1825 г., когда поэт отбывал ссылку в Михайловском, и не смог приехать на встречу лицеистов.
Тема стихотворения – воспоминания о друзьях и лицейской жизни.
Композиция – Стихотворение построено, как монолог-обращение к друзьям. В нем можно выделить несколько смысловых частей: обращение ко всем друзьям-лицеистам, обращение к самым близким товарищам, хвала лицею и царю, размышления о будущем товарищей-лицеистов. Формально произведение делится на октавы.
Жанр – послание.
Стихотворный размер – пятистопный ямб, рифмовка перекрестная АВАВ и кольцевая АВВА.
Метафоры – «роняет лес багряный свой убор», «кудрявый наш певец», «он тихо спит» (о смерти), «чужих небес любовник беспокойный», «лоно дружбы новой», «обитель пустынных вьюг и хлада».
Эпитеты – «пленительная привычка», «братская перекличка», «гитара сладкогласная», «дружеский резец», «тропик знойный».
Сравнения – «он как душа неразделим и вечен» «для всех чужой, как сирота бездомный».
«ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ» АНАЛІЗ Аналіз вірша «Хотіла б я піснею стати» Лесі Українки — тема, ідея, художні засоби, жанр. «Хотіла б я піснею стати» аналіз Тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі. Ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя. Основна думка: пісня допомагає кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі. Жанр: лірична сповідь. Художні засоби «Хотіла б я піснею стати» Епітети: «ясна хвилина, «ясні зорі”», «спів дзвінкий», «хвилі прозорі», «море хибне», «щастя таємне»; Метафори: «вітер розносив луну», «поминути співом», «упасти на хвилі», «лунами мрії»; Повтори: «ясніші… яснії», «гучніше… гучне», «мої…», «моє…»; Порівняння: «Ясніші, ніж зорі яснії»; «Гучніші, ніж море гучне». Леся Українка мала могутню зброю — багату уяву, палке серце, величезний талант. Тому й захотілося їй стати піснею, щоб вільно по світу літати, допомагати людям у горі й радіти з ними в радості. Ліричну героїню ваблять стихії, їй хочеться вітром літати від ясних зір до глибокого моря. Має вона й свої таємниці, «щастя… таємне», яке засіяє разом із нею ясніше ясної зорі й гучніше, ніж море. У вірші багато інверсій, епітетів, які увиразнюють основну думку.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/hotila-b-ya-pisneyu-stati-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
В жизни у каждого человека есть любимые места, куда он периодически возвращается независимо от своей занятости и возможности. У меня тоже есть такие места. С каждым из этих мест связано что-то очень важное в моей жизни, вычеркнуть чего я никогда не решусь. В моём родном Санкт-Петербурге у меня есть любимое место – Летний сад.
Санкт-Петербург хорош всегда, в любую погоду и во всякое время года. Но каждый его уголок, каждый памятник имеет свою излюбленную пору, когда он до конца раскрывается перед нами. Для Летнего сада такая счастливая пора – золотые дни осени. Расцвечённый её парадными красками, он торжественно задумчив и величав.
Я люблю гулять по Петербургу, а Летний сад, на мой взгляд, – это один из самых лучших и красивейших мест в нашем городе. Такое впечатление у меня возникло при первом его посещении. Самым красивым Летний сад бывает осенью. Листья деревьев перекликаются с золочёными орнаментами ограды, жарко горят в прозрачном воздухе раскидистые кроны деревьев. Бледно-жёлтые, янтарные, пурпурные листья ложатся на обнажённые мраморные плечи статуй, на гранитные постаменты, подхваченные ветром, пляшут на аллеях, приятно шуршат под ногами.
Также в Летнем саду мне очень нравится Летний домик Петра I. Пётр I очень любил свой Летний дворец. В этом уютном удобном доме, не предназначенном для официальных торжеств и приёмов, царь жил обычно с апреля до октября-ноября. Большинство аллей Летнего сада – это наша история. Стоящая на главной аллее статуя бога времени Сатурна словно напоминает входящим в сад о промелькнувших столетиях. Прямые, как по линейке вычерченные аллеи, ограждены плотными зелёными стенами. В квадратах и прямоугольниках между аллеями расположены ровные ряды странных деревьев: вместо развесистых пушистых крон стволы деревьев венчают шары, кубы, пирамиды. Со стороны это выглядит очень впечатляюще и красиво. Мне, кажется, что Летний сад – один из самых прекрасных мест в мире. И я буду надеяться, что со временем он не потеряет своей красоты и изящности. Я хочу, чтобы он всегда оставался таким же красивым и этим привлекал к себе людей со всех стран мира. Каждый раз Летний сад оставляет в моей памяти приятные воспоминая. И я думаю, что в будущем он оставит мировой след в истории человечества.
