Перемігши Гектора, Ахілл влаштував пишні похорон Патрокла. Цілу ніч горіло поховальне багаття героя, високий курган насипали ахейці над його прахом. А тіло Гектора залишалося непохованим. Не подобалося це богам, - нечестиво повівся Ахілл з переможеним ворогом. І ось відправив Зевс Фетиду до сина передати волю безсмертних, щоб віддав він тіло Гектора його батькам. Одночасно вісниця Зевса, Ірида, вирушила до Пріаму і повеліла везти Ахіллу багатий викуп. Сам Гермес проводив Пріама в грецький табір, зробивши його невидимим для греків. Увійшов Пріам до намету Ахілла, впав перед ним на коліна і благав: "О, великий Ахілл! Згадай свого батька, такого ж старця, як і я! Може бути, і його місто обложили зараз вороги, і нікому його захистити. Я ж втратив майже всіх своїх синів, ось і Гектор убитий твоєю рукою! Зглянься наді мною! Я і так убитий і принижений, адже немає муки горше, ніж цілувати руки вбивці моїх дітей! "
Згадав тут Ахілл про батька, подумав, що й самому незабаром судилося загинути. Гірко заплакав Ахілл, і плакали вони вдвох, кожен про своє горе.
<span>А потім наказав Ахілл обмити тіло Гектора і одягнути його в дорогоцінний одяг. Обіцяв він Пріаму, що не будуть греки відновлювати битви стільки часу, скільки необхідно троянцям для похорону свого найбільшого героя, і відпустив троянського царя з миром. Голосно ридали троянці, коли Пріам з тілом свого сина на колісниці в'їхав в міські ворота. Плакали всі, навіть сама </span>
<span>Єлена! Ніхто не любив її в Трої, тільки від Гектора не чула вона жодного злого слова, і ось загинув єдиний її друг. Поховали троянці свого могутнього захисника, і стало ясно, що дні великого міста полічені.</span>
Можно сказать что оно драмматическое
<span> Костылин был трус , слабак , нерешительный . Он всего боялся. </span>
Добрая, стеснительная, отзывчивая, красивая девочка попавшая в неизведанную страну животных!
<span>В сказке "О мёртвой царевне и семи богатырях" Пушкин описывает внешний вид царицы как молодой, высокой, стройной женщины, белолицей и румяной. Однако, внешняя красота царицы скрывала её достаточно непростой характер, поскольку она была гордой, своенравной и ревнивой. Имея такой характер, она не смогла простить даже своему зеркальцу то, что оно отметило расцветающую красоту молодой царевны. Недопустимость видеть в царевне красоту, превосходящую её собственную, побудила царицу отправить в лес служанку, которая должна была оставить в глуши молодую красавицу на съедение зверям. Когда же зеркальце сообщило царице, что жива царевна, превосходящая её красотой, царица решилась отправить к ней служанку с отравленным ядом яблоком. В итоге сказки, когда любовь королевича Елисея оживила умершую невесту и она во всей красе предстала перед царицей, её охватила смертная тоска, от которой гордая царица и умерла.</span>