Мені подобається навчатися у школі, адже школа це другий дім. У школі ми проводимо довгих одинадцять років. Там ми знаходимо друзів. Школа вчить нас багато чому, ми вчимося писати, читати, рахувати, а ще школа нас вчить цінувати чужі старання, поважати один одного. Школа вчить справедливості. У старших класах нам звичайно,що вона набридає, але ми знаємо, що школа готує нас своїми трудностями до майбутніх подвигів, успіхів і досягнень.
Щоб потрапити в наш старий парк, треба пройти по затишному пішохідному мосту через невелику річку. Ця мала річка протікає через все місто. Коли дивишся на неї з висоти мосту, здається, що вода в ній нерухома, але варто вітрі кинути на воду дереві лист, починаєш помічати, що річка все-таки рухається. Лист, наче маленька човник, плавно ковзає по течії, підганяли вітерцем. Але іноді здається, що не вітерець підганяє листя до води, а птахи, які носяться над мостом, то стрімко зникаючи під ним, то злітаючи вгору з протилежного боку. Може, помахи їхніх довгих гострих крил і створюють той вітерець, який приводить в рух листя?
Але к вечору птахи, відпочивши, полетіли до своїх домівок, на старі гнізда.
Слово- очень жгучая штука и что мы сказали может ранить человека. Мы привыкли верить всему что нам говорят потому что мы боимся чтоб нас не ранили