Этот рассказ учит видеть мир по другому Не смотря на то, что автор потерял галошу) Он просто высмеивает свою потерю :D
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові допомогти підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н
Я бв помогал им ломать ветки и брать камни они же маленькин и одна ветка им как дерево а камень как скала
я бы довал им фрукты им бы на год где то хватило
Без труда и не выловишь рыбку из пруда.
С начальных классов мы знаем, что такое школа. Это место где мы учимся и встречаемся с друзьями!
А, верно, она существовала и, верно, было мне назначение высокое, потому что я чувствую в душе моей силы необъятные.
М. Ю. Лермонтов. Герой нашего времени
"Герой нашего времени" - первый русский реалистический психологический роман в прозе. В романе поднимается злободневная проблема: почему умные и энергичные люди не находят применения своим недюжинным способностям и "вянут без борьбы" в самом начале жизненного поприща? На этот вопрос Лермонтов отвечает историей жизни Печорина, молодого человека, принадлежащего к поколению 30-х годов XIX в. В образе Печорина автор представил художественный тип, вобравший в себя черты целого поколения молодых людей начала века.
В предисловии к "Журналу Печорина" Лермонтов пишет: "История души человеческой, хотя бы самой мелкой души, едва ли не любопытнее и не полезнее истории целого народа..."
Такая идейная задача автора обусловила и своеобразное построение романа. Особенностью его является нарушение хронологической последовательности событий.
Роман состоит из пяти частей, пяти повестей, имеющих каждая свой жанр, свой сюжет и свое заглавие. Только основной герой объединяет все эти повести в нечто цельное, в единый роман.