Доктор Вернер, не уступая Печорину в уме и наблюдательности, отличается от него тем, «что не когда не умел воспользоваться своим знанием» . Вернер в повести представлен свидетелем жизни, чем ее участником. Его доброе сердце сочувствует боли, его благородный ум возмущен низостью, но при этом доктор – лишь сопровождении Печорина. По своей воли он поступков не совершает, хотя сочувствует Печорину, оберегает его как может. Скептицизм Вернера парализует его действия, делает равнодушным ко всему, не удовлетворенность же Печорина жизни ведет к протесту. Активность Печорина свидетельствует о глубинной вере его в людей и тем самым возвышает его над Вернером.
<span> Вернер пассивен, и это ставит в наших глазах значительно ниже Печорина. Но в отношениях с Вернером обнаруживается и эгоизм Печорина, который не признает дружбы, потому что она требует самозабвения: «…я к дружбе не способен: из двух друзей всегда один – раб другого, хотя часто не один из них в этом себе не признается; рабом я быть не могу, а повелевать в этом случае – труд утомительный, потому что надо вместе с этим и обманывать…» . </span>
Течёт река растут березы и ромашки радостно поют птицы о красоте и величие нашей родины . да. потому что это мой дом место где я родилась где я живу где все мои друзья семья .
<span>
Характеристика Печоріна приводиться в ході повісті, вона як би
відкриває завісу, дозволяючи проникнути у його внутрішній світ,
прихований від Максима Максимович. Тут доречно звернути стягнення на
різноманіття прийомів змалювання способу Печоріна: у повісті дається
коротка характеристика його Максимом Максимович, показується ставлення
до нього інших людей, розповідається про його діях і вчинках,
наводиться характеристика. Зрозуміти ставлення автора до героя
допомагає і пейзаж.
Весь час наше уявлення поглиблюється: від зовнішніх
вражень про Печоріна ми переходимо до розуміння його вчинків і відносин
з людьми і, нарешті, проникаємо в його внутрішній світ.
Але ще до знайомства зі сповіддю Печоріна читач мав можливість
задуматися над його характером і в якійсь мірі пояснити і зрозуміти
його, Не випадково розповідь про Печоріна дається в два прийоми. Автор
зауважує, що не може «змусити штабс-капітана розповідати, перш, ніж він
почав розповідати в самому справі», і перериває розповідь Максима
Максимович описом перевалу через Хрестову гору. Ця навмисна пауза
надзвичайно важлива: пейзаж, сповільнюючи розвиток сюжету, дозволяє
зосередитися, подумати про особу головного героя, Пояснити його
характер.
Пейзаж, відкрився подорожнім з Хрестовій гори, – одну з
найпрекрасніших описів прнроди в романі, Присутність автора з його
думками, настроєм, переживаннями дозволяє читачеві не тільки побачити
описані картини, а й зануритися в надзвичайно поетичний, повний
гармонії і досконалості світ, випробувати те ж « Отрадне почуття », яке
володіло автором, коли він писав ці картини. Пейзаж цей побудований на
контрасті: хороводи зірок, незаймані сніги, з одного боку, а з іншого –
похмурі таємничі прірви; на Гуд-горі висить сіру хмару, що загрожує
близькою бурею, а на сході все ясно і золотисто; з одного боку, спокій,
а з іншого – тривога. Природа так само суперечлива, як суперечлива
життя, як суперечливий характер головного героя. Але протиріччя в
природі не заважають відчувати її велич і грандіозність. Природа
прекрасна, і спілкування з нею очищає і підносить людину. «Ідучи від
умов суспільства», люди мимоволі стають дітьми: «все придбане відпадає
від душі, вона робиться знову такою, якою була колись і, напевне, буде
коли-небудь знову». Говорячи так, автор допомагає читачеві відчути, що в
Печоріна багато пояснюється «умовами суспільства», в якому він жив.
Картини природи змушують ще глибше замислитися над поставленими в
романі питаннями, зрозуміти психологію дійових осіб, що дає право
назвати краєвид психологічним. Крім цього, опис природи при перевалі
через Хрестову гору допомагає в розвитку сюжету.
Згадаймо, Що воно дане після того, як Максим Максимович перервав
розповідь словами: «Так, вони були щасливі». Щастю Печоріна і Бели
відповідає картина сліпучого ранку, негайних «рум’янцем» снігів. Але
раптово налетіла грозова хмара, град, сніг, свист вітру в ущелині,
миттєво змінили рожеве ранок, натякають на трагічну розв’язку повісті.
Печорін даний в «Беле» в оточенні простих і «природних» людей. На
закінчення аналізу повісті можна коротко зупинитися на питанні, ніж
близький їм герої і чим він відрізняється від них. Якщо ж вчитель
виділить спеціальний урок для образів горців і контрабандистів, то цього
питання можна торкнутися більш докладно.
Яким же показаний Печорін в цій повісті? Що нового дізнається про
нього читач? У повісті «Бела» характер героя вимальовувався рівним
чином з його вчинків і відносин з людьми, у повісті «Максим Максимович»
Печорін по суті не діє. У повісті «Бела» ми чуємо про Печоріна з вуст
людини, близько його знав, але не здатного, силу обмеженості свого
кругозору, зрозуміти складну натуру героя. Тут читач дізнається про
Печоріна від автора. Найважливішим засобом характеристики Печоріна в
цій повісті є психологічний портрет.
На зміни в характері натякають і деякі деталі портрета героя:
з’явилася «нервового слабкість», байдужо-спокійний погляд, Тут читач
бачить Печоріна, майже відмовився від надії відродитися до життя.
Подорож – остання спроба заповнити існування новими враженнями, зміною
місць, але герой знає, що і воно не принесе йому щастя і нічого не
змінить в його долі: він навряд чи повернеться з Персії, йому нема чого
повертатися.
На закінчення корисно зупинитися на питанні, чи є у Печоріна
яке-небудь внутрішнє виправдання перед Максимом Максимович. Зустріч із
ним – останній штрих, що підкреслює самотність героя, його небажання
знайти розуміння і підтримку у людей.
</span>
