Овочі дуже корисні і їх потрібно вживати.
Завдяки овочам і фруктам, ми здорові, щасливі і в нас є багато енергії. Якщо їх не їсти можна спостерігати що людина стає не працездатною, сумною, і починаються проблеми зі здоров'ям. Наприклад норма людини з'їдати не менше півкілограма свіжих овочів та фруктів.У них містяться різні вітаміни, мікроелементи, речовини що "з'їдають" ракові і жирові клітини.
Сподіваюсь що ви їсте овочі та фрукти, а якщо і ні, то почнете. Смачного.
1.Чудеса
2.Незвичайні, несподівані.
3.Хвилюють, зачаровують, дивують.
4.Охоплюють душу солодким хвилюванням.
5.Дива (від слова диво)
Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на дій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.
<span>У п'єсі І. Котляревського "Наталка Полтавка" вперше з'являється реалістичний образ української жінки. Перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. Ще на початку п'єси Наталка дає собі самохарактеристику: </span>
<span>Не багата я і проста, но чесного роду, </span>
<span>Не стижуся прясти, шити і носити воду. </span>
<span>І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих. </span>
<span>Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: "Золото — не дівка!..". Він наголошує на її працьовитості: "Яка трудяща, яка рукодільниця". Всі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її "найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею". </span>
<span>Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: "Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються...". Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки. </span>
<span>Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і Працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона "буде гірше наймички, буде кріпачкою". Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім'я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні. </span>
<span>Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: "Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить...". Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини. </span>
<span>В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.</span>
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактувалася за різних часів вона по-різному, і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І.. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім’я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому. Сім’я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити за нових умов, умов пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій і світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що синам і невісткам наказували, що й призвело до ненависті в родині. Це дуже важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ані старим, ані молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за законом взаємоповаги. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашсві звички».
Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не лише бажання, а й необхідність для людини. Щастя — в коханні. Це завжди хвилювало та хвилює багатьох письменників. Проблему кохання і сімейного щастя у повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Невицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карно — Мотря та Лаврін — Мелашка.
Хоча Карно й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. «Я люблю, — сказав Карпо, — щоб дівчина була трохи криклива, щоб мала серце з перцем». Саме з такою дочкою багача Довбиша він і одружується. Та й сам Карно був грубуватим, черствим парубком. Карно й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку ціну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбавлює романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні розрахунки. А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родинні почуття. Карно — гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона набагато перевершила навіть сво чоловіка.
Карпо й Мотря і дітей своїх виховують у ненависті до бабусі й діння матері невісткою не змогли затьмарити чистоти й ніжно
