<span>Люблю Вампилова. Этот драматург любит своих героев, смеется по-доброму над ними, открывает прекрасные души в совсем обыкновенных людях, которые живут вокруг. "Старший сын" очень отличается от "Охоты" и "Чулимска". Внезапно он добрей и светлей. Шикарные актеры, хотя многие не любят Боярского и даже Караченцова, но здесь они играют потрясающе, абсолютно вжившись в образы. Некоторые сцены блужданий молодых людей напомнили "Вальсирующих" 1974 с Депардье. Поэтому начало немного неинтересное, ожидаешь увидеть копирку с западного кинематографа. Смотреть для создания хорошего настроения, чтобы вновь верить в существование добрых людей и крепких семей. Чтобы насладиться замечательной работой драматурга и актеров.<span>
</span></span>
У святкові дні греки влаштовували грандіозні спортивні змагання. Найзнаменитішими були в Олімпії, що знаходиться у мальовничій долині Пелопоннесу. Ігри проводилися раз на чотири роки на честь бога Зевса Олімпійського; звідси й походить їх назва.На Олімпійських іграх найсильніші грецькі атлети змагалися з бігу, стрибків, боротьби, кидання диска, метання списа, кулачного бою. Найнебезпечнішими змаганнями були перегони колісниць, запряжених четвериками коней. Треба було 12 разів об’їхати арену іподрому. Візники, стоячи на колісницях, правили кіньми. Колісниці шалено мчали і нерідко розбивалися. В одному із заїздів з 10 колісниць розбилося 8.Судді нагороджували переможців вінками з галузок маслинового дерева. Коли переможець повертався додому, усе населення міста виходило йому назустріч. На знак того, що він прославив свою батьківщину, йому зводили статую.Вважалося, що змагатися в іграх могли всі вільні елліни. Та до ігор треба було готуватися кілька років, а селяни й ремісники не могли приділяти спорту багато часу. Тому в іграх брали участь в основному заможні люди. Купити бігових коней могли тільки найбагатші греки. Переможцем на кінних змаганнях вважали власника коней, а не візника, який ризикував своїм життям і виявляв велику майстерність, правлячи кіньми. Жінкам з’являтися на Олімпійських іграх було суворозаборонено під страхом смертної кари. На час Олімпійських ігор припинялися війни в Греції. Десятки тисяч людей їхали до Олімпії на візках і верхи, йшли пішки, пливли на кораблях. Збиралися глядачі не тільки з самої Греції, а й з її колоній. Навколо Олімпії виростало ціле місто з наметів. Щоб побачити змагання, глядачі сідали на пагорбах, які оточували долину. Гучними криками вони підбадьорювали атлетів, котрі змагалися.<span>На Олімпійські ігри приїздили письменники й поети, щоб прочитати свої твори перед тисячами слухачів, які зібралися з усього еллінського світу. За переказом, Геродот тут уперше читав уголос свою “Історію”.</span>Греки лічили роки від перших Олімпійських ігор, які, за переказом, відбулися в 776 році до н.е. В “Іліаді” Гомера розповідається, як Ахілл започаткував ігри, присвячені пам’яті свого друга Патрокла, вбитого троянцем Гектором. Герої змагалися в їзді на колісницях, кулачному бої, звичайному бігу, метанні важкого диска, списа, стрільбі з лука. Поема Гомера — перше літературне джерело, що розповіло людству про спортивні змагання в’Стародавній Греції.<span>Літературні джерела розповідають про олімпійців, які бігали швидше від зайця. Наприклад, спартанець Ладас бігав, не залишаючи на піску слідів. Юний Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасав на горах, і навіть ловив зайців. З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін — це приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий з переказів воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він мав повідомити своїх земляків про блискучу перемогу війська над персами. Було це у 490 році до н. є. Коли Фідіппід прибіг на міську площу, він зміг вимовити лише два слова: “Ми перемогли!” і впав мертвий.</span>
1)Тоскливое, медленное чувство охватило путешественницу — Марию Никифоровну, когда она очутилась среди безлюдных песков на пути в Хошутово.Первый раз видела Мария Никифоровна настоящую бурю в глубине пустыни.
2)Мария Никифоровна через два месяца начала ученье.<span>Ребята ходили неисправно. Придут то пять человек, то все двадцать.
3)</span>К новому году из двадцати учеников двое умерли, и их закопали в песчаные зыбкие могилы.<span>Крепкая, весёлая, мужественная натура Нарышкиной начала теряться и потухать.</span>
Рассказ о девочке Насте и ее брате Митраше. Они отправились на болото за клюквой, по дороге они поссорились и разошлись. Митраша пошел опасной дорогой, упал в болото, из которого его вытащила его собака. А Настя спасалась в это время от змей. Но потом они встретились, помирились и пошли домой с полными корзинами клюквы
