<span>С первых строчек этого произведения Федор Тютчев признается в любви к весенней грозе, которая для поэта является не просто явлением природы. Ее Тютчев воспринимает с философской точки зрения, считая, что теплый майский дождь приносит земле очищение и заставляет ее окончательно пробудиться после зимней спячки. Весеннюю грозу поэт отождествляет с молодостью, беспечностью и беззаботностью, проводя тонкую параллель между природой и людьми. По его мнению, именно так же ведут себя молодые люди, покинувшие отчий дом и делающие первые самостоятельные шаги во взрослой жизни. Оно словно бы пробуждаются ото сна, стремясь покорить мир и заявить о себе в полный голос.</span><span>Весенний гром, весьма красочно и ярко представленный поэтом в стихотворении, можно сравнить со всплеском эмоций и этапом духовного становления юноши. Вырвавшись из-под родительской опеки, он переосмысливает многие жизненные ценности, обновляется и пытается постичь все то, что до недавнего времени являлось для него тайной за семью печатями. «С горы бежит поток проворный», — именно эти строчки как нельзя лучше подходят для описания большинства молодых людей, которые еще не определились со своим жизненным выбором, но упрямо несутся вперед, подчас сметая все на своем пути. Им нет нужды оглядываться назад, так как они легко расстаются с прошлым, мечтая, чтобы будущее как можно скорее стало реальностью.</span>И лишь с возрастом, когда годы берут свое, наступает период переосмысления тех поступков, желаний и стремлений, которые свойственны юности. Поэтому в подтексте стихотворения «Весенняя гроза» легко угадывается некоторая ностальгия поэта по тем временам, когда он был молод, свободен, полон сил и надежд. Описывая обычное явление природы, Тютчев словно бы подбадривает потомков, отмечая, что процессы становления личности также неизбежны, как майский дождь, который не бывает без грома и молний. И чем сильнее сотрясаются нравственные и моральные устои молодого человека, тем скорее он сможет научиться отделять правду ото лжи, а добро от зла.<span>Финальное четверостишье «Весенней грозы» посвящено мифическому сюжету, в котором с присущей для Тютчева образностью предпринята попытка дать объяснение природному явлению с точки зрения древнегреческого эпоса. Однако волшебный сюжет, повествующий о богине Гебе, которая во время кормления орла уронила на землю кубок и пролила питье, чем вызвала дождь и грозу можно трактовать и с философской точки зрения. Этим метафоричным приемом поэт хотел подчеркнуть, что в нашем мире все циклично. И спустя сотни лет все так же будет греметь майский первый гром, и так же представители нового поколения будут считать, что этот мир принадлежит только им, еще не успевшим постичь горечь разочарования, вкус побед и спасительное умиротворение мудрости. А потом вновь все повторится, словно весенняя гроза, которая дарит чувство очищения, свободы и покоя.</span>
Думаю, что товарищество, это есть единое братство, когда ты сражаешься на поле боя бок о бок с соратником, надеясь на его помощь, это когда в компании у костра можешь позволить опастные игры, как случай с яблоком, это прежде всего братья по оружию.
Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище як в українській, так і у світовій літературі. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Творчість Шевченка була одним з головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Вплив Шевченка на різні аспекти духовно-національного життя народу відчувається до сьогодні. Творчість Кобзаря — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка становить велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці (тепер Звенигородського р-ну Черкаської області) в сім’ї селянина-кріпака. Наймитував. Учився грамоти у сільського дяка. З 1829 р. жив у м. Вільні, з 1831 р. — у Петербурзі. 1832 р. відданий у науку до живописця В. Ширяєва. 1838 р. Шевченка викуплено із кріпацтва і того ж року прийнято до Петербурзької академії мистецтв, де він став учнем К. Брюллова. 1840 р. в Петербурзі вийшла його всесвітньо відома збірка поезій «Кобзар». У травні 1843 р. — перша поїздка в Україну. У лютому 1844 р. повернувся в Петербург. Закінчивши 1845 р. Академію мистецтв, Шевченко повернувся в Україну, де займався мистецькою, літературною і науковою діяльністю. 5 квітня 1847 р., після розгрому Кирило-Мефодїївського братства, членом якого був Тарас Шевченко, — арешт і заслання в солдати із забороною писати й малювати. Десятилітнє заслання не зламало Шевченкового духу. В ув’язненні він написав одні з найкращих в українській літературі зразки лірики, поезії на історичні теми, а також повісті російською мовою (переважно на сюжети однойменних поем), створив цикл малярських творів. Після повернення до Петербурга 1858 р. працював над новими поетичними і мистецькими творами. Для недільних шкіл видав підручник «Букварь южнорусскій» (1861 р.). В 1860 р. Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка. Т. Г. Шевченка вважають основоположником нової української літератури й літературної мови. Нова українська літературна мова почала формуватися у кінці XVIII - на поч. XIX ст. Поштовхом до цього стало пробудження національної самосвідомості української інтелігенції, її потяг до вивчення своїх історичних і фольклорних джерел, увага до народної мови. Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів розвитку української літературної мови завершився у творчості Т. Шевченка.
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchenko-taras/3338-detalna-biografiya-tarasa-shevchenka Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
1)Девочка узнала что умеет сочинять стихи; она проснулась, посмотрела в окно. Там было очень красиво, синее небо и падал снежок.
2)Рассказ ведётся от имени девочки, от первого лица. Содержание стихов менялось.
3)Эта девочка стала героиней, потому что автор хотел показать, что иногда от событий меняется настроение. Автор изобразил её очень правдиво.
Я вижу мастерство в умении показать повседневные события в немного забавном виде. Например, когда человек ошибся номером и случайно позвонил Люсе.
Тарас бульба это герой,персонаж в повести Н.В.Гоголя,он настоящий воин,истинный казак.,Тарас очень сильный,вечно неугомонный.Тарас жесток и безпощаден к врагам.