В рассказе Толстого "После бала" наказанию в 1500 ударов шпицрутенами (это такие плетки) был подвергнут татарин за побег
<span>Анахорет-с греческого отшельник</span>
К старому козацкому полковнику Тарасу Бульбе приезжают после выпуска из Киевской академии два его сына — Остап и Андрий. Два дюжих молодца, здоровых и крепких лиц которых ещё не касалась бритва, смущены встречей с отцом, подшучивающим над их одеждой недавних семинаристов. Старший, Остап, не выдерживает насмешек отца: «Хоть ты мне и батька, а как будешь смеяться, то, ей-богу, поколочу!» И отец с сыном, вместо приветствия после давней отлучки, совсем нешуточно тузят друг друга тумаками. Бледная, худощавая и добрая мать старается образумить буйного своего мужа, который уже и сам останавливается, довольный, что испытал сына. Бульба хочет таким же образом «поприветствовать» и младшего, но того уже обнимает, защищая от отца, мать.
По случаю приезда сыновей Тарас Бульба созывает всех сотников и весь полковой чин и объявляет о своём решении послать Остапа и Андрия на Сечь, потому что нет лучшей науки для молодого козака, как Запорожская Сечь. При виде молодой силы сыновей вспыхивает воинский дух и самого Тараса, и он решается ехать вместе с ними, чтобы представить их всем старым своим товарищам. Бедная мать всю ночь сидит над спящими детьми, не смыкая глаз, желая, чтобы ночь тянулась как можно дольше. Её милых сыновей берут от неё; берут для того, чтобы ей не увидеть их никогда! Утром, после благословения, отчаявшуюся от горя мать еле отрывают от детей и уносят в хату.
Ответ:
Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.
