Андрей Дубровский был благородным помещиком. Его материальное положение было очень шаткое. Он едва сводил концы с концами, но всегда находил деньги, чтобы отправить сыну, который работал в Петербурге. Андрей был добрым и благородным. У него было всего лишь семьдесят душ людей, но он их не обижал. Те в свою очередь очень уважали и любили своего хозяина.
Кирилл Троекуров был, наоборот, очень богатым и влиятельным. Он был тоже дворянином, имел много людей, огромные владения и земли. Чиновники его уважали и побаивались. Троекуров был жестоким и недалеким человек. Издевался и зло шутил над своими друзьями.
Несмотря на разное материальное положение, Дубровский и Троекуров были хорошими друзьями.
Когда появляется настоящий Ревизор Хлестаков сбегает,а сам по себе Хлестаков глупый неуч который мечтает о роскошной жизни и врёт в городе что живёт в Санкт Петербурге,богач и тд...
После долгой разлуки Вера встретилась со своей подругой и рассказывает ей забавный случай из своей жизни. Муж учится в Академии генерального штаба. Это очень тяжело, там сложные экзамены, и из-за случайной ошибки молодой офицер попал в трудную ситуацию. Необходимо оправдаться перед профессором, но как? Николай считает, что все пропало. Он совершенно убит этой неудачей, резко отвечает мне. «Видно было, что этому сильному человеку хочется заплакать. Его страшит предстоящий позор: «Через месяц опять в полк, да еще с позором, с треском» .
Я все обдумала. Мы небогаты, и я «отказывала себе во всем необходимом» , чтобы создать возможный комфорт для напряженно работающего мужа. Я переживаю за него, но быстро и решительно готова действовать, чтобы вызволить Николая из неприятной ситуации. Я придумала посадить кусты сирени и оправдать появившееся на плане местности пятно. Я не соглашалась отправиться домой, хотя уже поздно, поехала за город, «горячо суетилась и мешала рабочим» до тех пор, пока все не посадили кусты и не постлали дерн, неотличимый от остальной травы. мои труды не пропали даром: муж вернулся, сияя «торжеством одержанной победы» . Я хочу знать все детали, мельчайшие подробности – ведь мне все это важно. По улице мы шли, «держась за руки, и беспрестанно смеясь» . А дома, одновременно засмеявшись, мы вспоминают эту историю с сиренью, и теперь сирень теперь будет ее любимым цветком.
ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СПА...
Оповідання написане від першої особи, події відбуваються під час другої світової війни. В назві твору Белль використовує перші рядки славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які полягли, боронячись від навали персів.
<span>Санітарна машина, в якій знаходиться герой, під'їхала до великої брами. Він побачив світло. Машина зупинилися. Перше, що почув, був втомлений голос, який запитував, чи є у машині мерці. Шофер вилаявся на те, що скрізь стільки світла. Але той самий голос, котрий питав про мерців, зауважив, що немає ніякої потреби робити затемнення, коли все місто у вогні. Потім знов говорили коротко: про мерців, де їх скласти, та про живих, куди їх нести. Оскільки герой ще живий і усвідомлює це, його несуть разом з іншими пораненими до зали малювання. Спочатку він бачить довгий коридор, вірніше, його пофарбовані стіни зі старомодними гачками для одягу; потім двері з табличками, що вішають на класні кімнати: «6 А», «6 Б» тощо, тоді репродукції з картин між цими дверима. Картини славетні: кращі зразки мистецтва від античності до сучасності. Перед виходом на сходову площадку колона, а за нею мистецьки зроблений гіпсовий макет фризу Парфенона. На сходовій клітці зображення кумирів людства — від античних до Гітлера. Санітари несуть ноші швидко, тому герой не встигає усвідомити все, що він бачить, але здається йому те все напрочуд знайомим. Наприклад, ця таблиця, перевита камінним лавровим вінком з іменами полеглих у попередній війні, з великим золотим Залізним хрестом угорі. Втім, подумав він, можливо, все це тільки мариться йому, бо «усе в мене боліло — голова, руки, ноги, й серце калатало, мов несамовите». І знову бачить герой двері з табличками і гіпсові копії з погрудь Цезаря, Ціцерона, Марка Аврелія. «А коли ми зайшли за ріг, з'явилася й Гермесова колона, а далі, в глибині коридору,— коридор тут був пофарбований у рожевий колір, аж ген у глибині, над дверима зали для малювання, висіла величезна мармиза Зевса, але до неї було ще далеко. Праворуч у вікні я бачив заграву пожежі — все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму». Він помітив і впізнав чудовий краєвид Того, і змальовану на ньому на першому плані в'язку бананів, навіть напис на середньому банані, бо він сам колись такий надряпав. «Аж ось широко відчинилися двері зали малювання, я впав туди під Зевсовим зображенням і заплющив очі. Я не хотів більше нічого бачити... у залі малювання тхнуло йодом, калом, марлею й тютюном і стояв гомін».</span>