Маленький, желтый утенок, смешно припадая к мокрой траве беловатым брюшком и чуть не падая с тонких своих лапок, бегает передо мной и пищит: «где моя мама? Где мои все?»
А у него не мама вовсе, курица: ей подложили куриных яиц, она их высидела между своими, грела ровно всех.
Сейчас перед непогодой их домик – перевернутую корзину без дна, отнесли под навес, накрыли мешковиной. Все там, а этот затерялся. А ну-ка маленький, иди ко мне в ладони.
И в чем тут держится жизнь? Не весит нисколько, глазки черные – как бусинки, лапки – воробьиные, чуть-чуть сжать – и нет.
А между тем – тепленький. И клювик его бледно-розовый, как наманикюренный, уже разлапист. И ножки уже перепончатые, и желт в свою масть, и крыльца пушистые уже выпирают. И вот даже от братье отличается характером.
А мы – мы на Венеру скоро полетим. Мы теперь, если все дружно возьмемся – за двадцать минут целый мир перепашем.
Но никогда! Никогда со всем нашим атомным могуществом мы не составим в колбе, и даже если перья и косточки нам дать – не смонтируем вот этого невесомого, маленького, жалкенького, желтенького утенка…
Дядько Том — негр, спочатку раб сім’ї Шелбі, потім раб Гейлі, потім його господарем стає Сент-Клер, і останній — Саймон Легрі. Головний герой роману. Чесний, добросердечний, благочестивий, вразливий. Реплік Тома в романі не так вже й багато, проте всі вони підкреслюють, що Том — глибока особистість. Змінив світогляд багатьох героїв, їх ставлення до рабів.
Еліза — мати Гаррі, проданого разом з Томом. Вирішує бігти разом з сином, зрештою виявляється разом з чоловіком і сином в Канаді.
Сім’я Шелбі: Джордж Шелбі — син подружжя Шелбі, молодий господар. У дитинстві дружив з Томом, вчив його грамоти. Згодом знаходить вмираючого Тома, ховає його і відпускає всіх своїх рабів. В силу своєї молодості, Джордж імпульсивний, рвучкий, емоційний. Містер Шелбі — старий господар. Дуже любив і цінував Тома як цінного працівника, але був змушений його продати. Помирає в кінці розповіді. Місіс Шелбі — господиня. Любить сина і чоловіка, також цінувала Тома і дуже не хотіла, щоб чоловік продав його. Справжня леді, розумниця і красуня. Сім’я Сен-Клер: Огюстен Сен-Клер — господар. Легковажний, але лояльний і справедливий. Добре поводиться зі своїми слугами. Азартний, легкий на підйом, розумний і дотепний. Часом саркастичний. Мав пристрасть до алкоголю, але згодом, після розмови з Томом, кидає пити. Огюстен рідко навідується до церкви, чим дуже незадоволена його дружина, Марі. Він пояснює це тим, що йому там нудно, хоча насправді він давно зневірився в Бозі. Купивши Тома, Огюстен багато що переглядає в своєму житті — кидає пити, стає більш вдумливим, стриманим. Ненавидить рабство і хоче звільнити всіх своїх рабів. Прислухається до думки Тома, часом радиться з ним. Обожнює свою дочку Єву, дуже страждає, коли та помирає. Гине від удару ножем. Евангеліна «Єва» Сен-Клер — єдина дочка господарів. Юна, але дуже глибокодумна, розважлива дівчинка. Обожнює всіх слуг, особливо Меммі і Тома. Просить батька, щоб той звільнив їх. Вихована аристократкою, Єва начисто позбавлена егоїзму; за словами її батька, «зло не пристане до Єви». Співчуття, милосердя — це все про неї, Меммі називає її «янголятком». Рано помирає від туберкульозу. Всі сумують і страждають по Єві, від слуг до батька. Марі Сен-Клер — господиня, дружина Огюстена. Егоїстична, показно-релігійна жінка, повна протилежність своєї дочки і чоловікова. Істерична, безладна. Іпохондрик. Постійно на все скаржиться, не терпить, коли їй суперечать. Піднімає руку на своїх слуг, чого не дозволяє собі Огюстен і тим більше Єва. Після смерті чоловіка і доньки розпродає всіх слуг. Офелія — кузина Огюстена, двоюрідна тітка Єви. Родом з Нової Англії. Ненавидить рабство, але недолюблює негрів. Сувора, дисциплінована жінка. Все робить своїми руками, не вдаючись до допомоги слуг, чим викликає здивування і недовіру на Півдні. Цілеспрямована, справедлива леді. Але і їй не чужі співчуття, милосердя. Чесна, пряма. Не любить Марі, обожнювала Єву. Огюстена любить з дитинства, хоч і вважає його легковажним і необов’язковим. Огюстен подарував їй дівчинку — негритянку по імені Топси. Офелія виховує її, відвозить в Вільні Штати і там звільняє її. Альфред Сен-Клер — рідний брат Огюстена, повна йому протилежність. Деспотичний, жорсткй. Насмішкуватий. Має сина Енріка, схожого на нього самого; той зовсім не схожий на Єву, але дуже її любить.
Герой Нашего Времени, милостивые государи мои, точно, портрет, но не
<span>одного человека: это портрет, составленный из пороков всего нашего </span>
<span>поколения, в полном их развитии. Вы мне опять скажете, что человек не может </span>
<span>быть так дурен, а я вам скажу, что ежели вы верили возможности существования </span>
<span>всех трагических и романтических злодеев, отчего же вы не веруете в </span>
<span>действительность Печорина? Если вы любовались вымыслами гораздо более </span>
<span>ужасными и уродливыми, отчего же этот характер, даже как вымысел, не находит </span>
<span>у вас пощады? Уж не оттого ли, что в нем больше правды, нежели бы вы того </span>
<span>желали?. . </span>
<span>Вы скажете, что нравственность от этого не выигрывает? Извините. </span>
<span>Довольно людей кормили сластями; у них от этого испортился желудок: нужны </span>
<span>горькие лекарства, едкие истины. Но не думайте, однако, после этого, чтоб </span>
автор этой книги имел когда-нибудь гордую мечту сделаться исправителем
<span>людских пороков. Боже его избави от такого невежества! Ему просто было </span>
<span>весело рисовать современного человека, каким он его понимает, и к его и </span>
<span>вашему несчастью, слишком часто встречал. Будет и того, что болезнь указана, </span>
<span>а как ее излечить - это уж бог знает!</span>
Это лично моё мнение!!! Я больше всего сочувствую Маше(Троикуровой) потом , что
Во первых она больше не может видеться с Дубровским (Владимиром)
Во вторых , она вышла замуж за князя ,но не по её желанию , а по желанию Троикурова.