А какое количество слов должно быть? Если не много, то вот почитай:
"Слово о полку Игореве" было актуально всегда, и даже в наше время "Слово..." не потеряло прежней яркости.
Эту поэму читать сложно, но очень интересно, происходящие события затягивают, время от времени хочется оказаться там и помочь главным героям. Но не только этим мне нравится "Слово...", так же оно актуально сейчас и из-за положения на Украине, даже кажется что события повторяются. Все эти войны начинались из-за того что страна поделилась на части, как тогда, в двенадцатом веке, так и сейчас в двадцать первом.
Да, единство было всегда для каждой страны святым и если страна кололась на несколько частей, то не могла противостоять единому врагу. И эта поэма для нас урок, наверно, потому что если мы будем вместе, то ни один враг нас не сокрушит, но всё-таки лучше жить без войн и потерь.
В одному великому місті жила дівчинка Аля. Вона нічого не могла доробити до кінця — не доїдала, не допивала, не домальовувала, що почала. Навіть заплестися як слід у неї не вистачало терпіння. Якось Аля вирішила вишити рушничок бабусі на день народження. Хотіла подарувати — а там лише стібок. Соромно стало дівчинці, втекла вона у свою кімнату. А там сидів маленький чоловічок у зелених черевиках із червоними шнурками. Він сказав, що сьогодні ця дівчинка не доробила до кінця соту справу, тому він її забирає у свою країну. І дівчинка вилетіла в розчинене вікно слідом за чоловічком.
Аля опинилася на березі озера в якійсь дивній країні. Риби гуляли на березі під парасольками, а на небі світила половина сонця.
Дівчинка пішла по стежечці й зіткнулась із дивним хлопчиком — той був увесь перекошений, без лівого вуха. Але дивився привітно й лагідно. Це був Недоладько. Хлопчина розповів Алі, що вона знаходиться в країні Недоладії, де живуть усі недороблені справи.
Дівчинка сказала, що вона не хоче тут бути. Недоладько порадив звернутися до їхнього короля — Недороля Десятого і взявся провести її до нього.
Діти прийшли в місто Недоград. Тут були кривулясті вулички, будинки-розвалюхи. На великому міському годиннику була лише одна стрілка — хвилинна.
Аля діждалася ночі й пробралася до короля. Недороль злякався, але потім, оговтавшись, розповів, що дорогу із зачарованої країни знає лише Недочеревик. Раптом почулися кроки. Це йшов Перший Недорадник за... своєю головою. Недороль сказав, що цього Недорадника якась дівчинка спочатку намалювала з головою, а потім стерла ту голову гумкою і забула. Тепер Недорадник носить лицарський шолом і приміряє чужі голови. Усі його бояться, і навіть сам король — теж, адже перший Недорадник хоче забрати у нього корону. Рятує Недороля лише те, що в цього чоловіка немає голови.
До тронної зали хтось зайшов. Коли Аля побачила Недорадника, ледь не скрикнула: то вона недомалювала колись цього чоловічка.
Аля вибралася із замку й кинулася до будинку Недочереви-ка. А там — ні вікон, ні дверей. А поряд — купа недороблених речей. Дівчинка в розпачі провела рукою по стіні — і з'явилися дверцята. У невеличкій кімнаті лежала величезна книга, в якій була інструкція до зачарування та розчарування. Треба було стати перед годинником, доробити, що недороблено й проказати закляття:
І до-роби!
І до-пиши!
І роз-почни!
І не-лиши!
І до-їжай!
І до-пивай!
І з Недоладії тікай! Аля зрозуміла, що треба найперше полагодити годинник. Це міг зробити лише годинникар Недождень. Але в замку дівчинка випадково потрапила до рук Першого Недорадника. Він посадив Алю у в'язницю й сказав, що її голова, напевне, йому підійде.
Вартував гвардієць Недоборода, на голові якого замість шолома була стара каструля, а за спис була дивна залізяка, загострена з одного кінця.
Недоборода визволив Алю, бо не міг допустити, щоб у в'язниці сиділи діти. Дівчинка помчала до Тронної зали сховати шолом Недорадника, щоб той не перешкодив Годинникарю. Але в майстра не було однієї стрілки. Аля згадала, що бачила її в Недобороди замість списа. Побігли в підземелля, а там Недорадник стрибає замкнений вартовим у клітці. Недоборода з радістю віддав стрілку годинникареві, і той поліз на вежу лагодити механізм. Аля йому допомагала. Раптом вони побачили юрбу недоладян, які з Недоладьком на чолі йшли виручати Алю.
Дівчинка збігла вниз, дістала з кишені вуглинку й домалювала Недоладькові вухо, поправила ніс, очі. Потім почала домальовувати іншим усе, що їм не вистачало, та й самі недоладяни стали допомагати одне одному.
За п'ятнадцять хвилин до дванадцятої Аля покликала всіх, хто хотів перенестися із зачарованої країни. Але виявилося, що недоладяни не хочуть покидати своєї батьківщини. Вони будуть жити спокійно й доробляти всі недороблені справи.
Аля зі сльозами на очах попрощалася з друзями, доплела свою кіску й промовила чарівні слова. І опинилася у своїй кімнаті. Одразу ж домалювала чоловічкові голову, але обличчя, все одно, вийшло злим.
Недочеревик продовжує стягати до Недоладії, недороблені справи, адже їх так багато
Родилась в семье рабочего-революционера С. Я. Аллилуева. Крестница советского партийного деятеля А. С. Енукидзе. Брат — П. С. Аллилуев. По утверждению дочери, Светланы Аллилуевой, отец Надежды Аллилуевой был наполовину цыганом, а мать — немкой.
Когда в 1917 году И. В. Сталин вернулся в Петроград из сибирской ссылки, между ним и шестнадцатилетней Надей начался роман. Ирина Гогуа, жившая тогда в Петрограде и тесно общавшаяся с семьёй Аллилуевых, вспоминала, как «однажды прибежал Сергей Яковлевич (отец Надежды) страшно взволнованный, сказал, что он (Сталин) увёз Надю… (На фронт) В 1918 году они поженились. Официально их брак был зарегистрирован 24 марта 1919 г. Их дети Василий (1921—1962) и Светлана (1926—2011). По утверждению её биографа Ольги Трифоновой, фамилию супруга Надежда взять не пожелала и до конца жизни оставалась Аллилуевой.
Поэт не боится традиционной рифмы «березы — слезы». В тексте стихотворения эта рифма выполняет важную функцию, образуя кольцевую композицию. Н.М. Рубцов в первой строфе даже два раза использует модель («березы — слезы» и «берез — слез»), но рифма от этого не выглядит навязчивой, а лишь усиливает музыкальное звучание стихотворения. Кроме того, автор широко использует для придания мелодичности звучанию произведения приемы создания звукописи: ассонанс «у» («А у нас в деревне у оград С ветром и с дождем шумел, как улей, Вот такой же желтый листопад»), звуковые удвоения («побеждает проза», «над могилой матери моей», повторы на уровне синтаксиса («когда шумят березы, Когда листья падают с берез»).
1)<span>Пушкин для меня это все.
2)</span><span>Я люблю читать сказки разных писателей Александра Пушкина
3)</span><span>Произведения Александра Сергеевича Пушкина и сам он-достаяние нашего мира!!!</span>
