Є дуже багато пір року, але моєю найулюбленішою є весна. Тому що там розквітають красиві квіти, з'являються підсніжники- це найперші квіти.Також весна красива молода,захоплююча, для дітей добра тим,що в травні відзначають різні свята.Це-травневі свята,день Перемоги,перше квітня йміжнародний жіночий день,Пасха й звісно останній дзвоник-найпрекрасніше свято тому що діти прощаються нарешті з школою,їх чекають незабутні,фантастичні,чудові,неймовірні,найкращі літні канікули.І також ця красуня відмінна від інших тим, що все навкруги оживає,прокидаються звірі від зимового сну,прилітають надзвичайно співучі птахи,як соловей, зозуля,шпаки-вони співають просто неймовірно.А, які різноманітні голоси!
<span>Добрий день , моя мила , дорога і кохана матуся ! Ти , напевно , сильно здивуєшся , отримавши мій лист поштою. Так, ми з тобою бачимо один одного щодня, але поговорити по душах нам ніколи. Сучасний шалений ритм життя просто не залишає нам часу , а часом і сил на душевні розмови . Але ж так хочеться сказати тобі багато добрих і ласкавих слів , хочеться обійняти тебе , розцілувати і подякувати . <span>Мила моя матуся , я хочу сказати тобі , що ти в цьому житті дуже багато значишь для мене .
</span>Мені дуже хочеться сказати тобі ці слова особисто , але я чомусь соромлюся . Соромлюся , сама не знаю чого . Адже ти для мене найближча і найрідніша людина на цій величезній планеті. І саме тому я вирішила написати тобі листа . <span>Ти
отримаєш його поштою , прочитаєш і мені стане приємно від того , що ти
дізналася про мої почуття до тебе , нехай навіть і через лист .
</span>Якщо я запитаю себе про те , хто для мене дорожче всього на світі , то я , не замислюючись , відповім: «Моя сім'я». А значить , що це ти , моя дорога , кохана і ненаглядна мамочка! Ти для мене найближча подруга . Ти
- та </span><span>єдина людина, з якою я можу поділитися всім , що відбувається у
мене в житті , тобі я можу розповісти вс</span><span><span>і найпотаємніші думки . </span>Я завжди можу запитати у тебе поради . Тобі в будь-якій ситуації можна довіритися . Ти дуже надійна людина . <span>Я знаю , що ти ніколи не зможеш зрадити мене .
</span>Якщо
вимовити в тиші слово «Мама» і задуматися над його звучанням , то можна
почути , скільки доброти , ласки і тепла випромінює це слово - маленьке
, але безмежно ніжне і рідне слово . Воно навіть вимовляється з задушевністю , з теплом і ласкою . «Мама» - це таке рідне слово . <span>Адже ми чуємо його з самого народження , а потім вимовляємо його все життя.
</span>Всім відомо , що ніщо не виникає з нічого. Мила моя мамо, ти дала мені життя. Ти з самого народження оточила мене турботою і любов'ю , ти подарувала мені все найкраще , що є в тебе . <span>Ненаглядна
моя , ти дбаєш про мене , ти не спиш ночами і проводиш ці ночі біля
ліжка , коли я хворію , завжди переживаєш за мене , коли у мене
неприємності в школі або щось не ладиться з друзями.
</span>Люба, я хочу попросити у тебе пробачення. Адже ми часто сваримося через дрібниці , якесь слово , яке я кину не зі зла , дуже сильно зачіпає тебе . <span>Прости , прости мене , будь ласка!
</span>Матуся
моя , а пам'ятаєш , як раніше ми часто з тобою вечорами всідалися на
м'який диван, і , загорнувшись в теплу ковдру , ти мені розповідала
смішні і не дуже історії зі свого дитинства . Я задавала тобі найрізноманітніші питання , завжди отримувала на них відповіді. Ти багато чого мене навчила . <span>Завдяки тобі , я непогано розбираюся в людях і можу відрізнити правду від брехні , щирість від лицемірства , добро від зла.</span></span>
Я люблю дивитися на березу, засніжену та лагідну. Вона нагадує мені про те, що в світі ще є дива, які дарують радість і насолоду. Я знаю, що мене завжди буде хвилювати краса моєї снігуроньки-берізки! Повірте, лише ви та природа - автори нового твору. Але природа лише дає матеріал. Ваша ж мета - передати не тільки те, що бачать інші, а й щось своє, власне, те, що крім вас, ніхто не побачить. Можливо, навіть ви зумієте побачити таке, що не так часто можна спостерегти, зустріти, наприклад, як народжується квітка, як прокидаються птахи або ще щось. Вмійте це роздивитися та передати на папері. Вдихніть в мертві слова свою душу, і ви побачите, як зміниться ваш твір, як приємно його буде писати, а згодом і читати. Перед вами ніби з’явиться жива картина природи, та, яку бачили тільки ви. Отже, почнемо писати.
Наприклад, ось так: Ліс восени
Як я люблю ранкові осінні тумани, бабине літо і… тишу.
А ліс восени! Що може бути краще!
Кожний осінній день одягає дерева в інші шати… Учора ще зелені, сьогодні одягли золоту парчу клени, зачервоніло намисто калини, звисли з галузок важкі оранжеві кетяги горобини, задивились у синяву небес рожево-білі зіркаті «волові очка». Під лісом простягає долоні бузок, наче просить його зірвати. Синіє дозрілий терен, цвітуть запізнілі квіти кульбаби і рожевого іван-чаю. У старому лісі з’явились опеньки, запахло грибами і терпким вином. За кожним легеньким подихом вітру падають перші листочки грабів, берез, осик. Дуби з погордою дивляться на них, думають: чому так скоро? Минає день-другий - і клени поволі складають парчевий одяг: вкриває землю листя каштанів, від тонких стовбурів ліщини відриваються мохнаті кружальця, хоч вони й зовсім зелені.
Молитвенну тишу лісу то тут, то там порушує суха галузка або їжак, який збирає листя, щоб вкрити свою хатку на зиму. Десь пискне синичка, їй ніжно відповість маленький, короткохвостий корольок. У піднебессі ширяє яструб. Його журливе квиління тільки підкреслює тишу осені. У лісі сумно, але я люблю цей смуток, бо він близький душі моїй. Осінь все більше і більше завойовує землю. Скоро вже будуть стояти голі дерева, скоро зовсім не буде чути співів птахів. Йде вона, жовтоока осінь, та й веде за собою зиму в білому хутрі. І хочеться сказати: «До побачення, осінь! Здрастуй, зиме!»
Або так: Ліс шумить
Ліс шумить… Скажеш собі ці два слова - і де б не був ти, щоб не стояло перед твоєю душею, - ці два слова овіють тебе чарами, почуєш лоскіт вітру на щоці. Зазвучать якісь голоси невидимі, і серце затужить чогось. Оспіваний шуме, прекрасний шуме! Вічно скорботний і таємничий вічно. Чому кличеш і куди? Чому плачеш вічно і все покоряєш? От день ясний, прикрашений сонцем, просяяний гострими стрілами променів звучащих. День, коли все здається щасливим, зачарованим у радощах, мов відбувається безконечне весілля, заворожене навіки, коли святкує сама природа. А зашумить ліс, заговорить тисячею голосів, заплаче тисячею плачів - і бездонна печаль розкриє перед тобою чорні очі свої, прокричить зловіщим карканням глибина передвічного суму, і впадуть на душу твою всі невиплакані сльози… То сльози світу цілого випило сонце і наситило ними потім кожний тріпотливий листок. То вітер збирає квіти скорботи по далеких осінніх полях, по пустинях, сонцем палених, по морях забутих, по всіх закутинах, де живе і плаче людина. Зібрав - і на крилах приніс сюди, розкидав, розпорошив по всьому лісовому просторі й торкає тепер тужні струни тужної арфи. Ліс шумить… Його шум передається навколішнім полям, його шум йде у міста, де тужливі дерева зустрічають його тихими поклонами. І тоді здається, що шумить все…
Як весело, коли шумить ліс…
<span>Як сумно, коли ліс шумить</span><span />