Н. одна тисяча сім
Р. однієї тисячі семи
Д. одній тисячі семи
З. одну тисячу сім
О. однією тисячею сіма (сімома)
М. одній тисячі семи
Вечірній час і тепло ,ось про ,що думала дівчинка,коли замріяно дивилася у вікно.А там йшов дощ уже другу години,дуже сильний та холодний .Погода здавалася на перший погляд жахливою та неприємною.Але чи справді це так?
Дівчинка прислухалася і щось почула крізь відчинене вікно,вона чула дивні звуки.Вона ще не знала,але це була музика дощових крапель,коли уже мама їй розказала про таку незвичайну музику дівчинка.Ця мелодія могла дати відповідь на багато запитань,та розказати багато чого цікавого,але після себе вона залишила ще більше питань і загадок.Але все ж кожного вечора,коли йшов дощ, дівчинка тихо сиділа ,і замріяно слухала,як музика дощових крапель розповідає їй все все.
Згадай про те як ви святкуєте різдво і напиши це у зошит
Ті ж учителі говорили, що з Тимка вийде художник. Він справді непогано малював. Однак вчитися далі не схотів. Після одного зимового надвечір 'я. Тоді з городу він спостерігав захід, захмарений, з льодовою сизгетю, яка внизу переходила в похмуру, що поволі наближала обрій, темінь. Од неї в Тимка вповзала відлюдьку-ватість лютневої ночі, на яку безнадійно щось очікувало<span> (Г. Штонь).
</span><span>…Горобина і ялина стояли поруч. Зовсім близенько одна до одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині – листя і грона жовтогарячих плодів. Ялинка дивилась на свою подругу. Горобині було незручно, і вона почервоніла. Кожен плід її спалахнув жаром. Ялинка замилувалась нею. Яка-то гарна горобина!
</span>
Було це у травні. Ми з татом повертались з прогулянки. Коли заходили до під’їзду, нашу увагу привернув шурхіт біля поштових ящиків. Яким же було наше здивування, коли ми побачили двох молоденьких голубів, які ще не вміли літати. Вони сполохано тулились одне до одного, шукаючи прихистку в темному кутку. Вдома ми розповіли про знахідку мамі, яка через декілька хвилин моїх благань погодилась забрати птахів в дім.
Таким чином, у нас з’явились нові маленькі мешканці. Спочатку вони покірно сиділи в паперовій коробці, а потім почали вивчати нове оточення і обережно приймати їжу з рук. Через деякий час ми переселили птахів на балкон. Там вони розправляли крила і намагалися літати. Коли голуби зміцніли , тато відніс їх на горище, де їх радо прийняли у свою голубину родину пернаті, які чисельно гніздились саме у цьому місті.
<span>Ось така незабутня пташина історія ввійшла до моїх життєвих вражень та спогадів.</span>