Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не
розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення
приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення
історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене
нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.
У п'ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького
«Історія України», з якої я дізнався про розвиток української
державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою
Батьківщину.
Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.
Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських
лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких
«чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від
ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок, у
незалежність.
А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що
багато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же
непримиренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було
забагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною
століття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.
Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції
1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного українця в
крові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кров'ю київські
гімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в ім'я
незалежності!
Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України
наші батьки. На початку дев'яностих років нашого століття Україна ніби
ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицях
блакитно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щоб
усвідомити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулиці
державну символіку незалежної України.
Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючі
проблеми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий,
винахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — не
панікувати, а сумлінно робити свою справу.
Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно —
тяжка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті.
Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя
Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських
держав.
Відповідь:
Треба поговорити із дитиною ,а не починати сварити,розповісти як треба робити,а як ні.
<span>Гаснуть у плавнях летючі комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко)
</span> Зорями небо героя вітало, квітами й піснею стріла земля
Роса блищить на сонці - чисте срібло<span> (М. Коцюбинський).
</span><span>Поглянув я на ягнята — не мої ягнята (Т. Шевченко);
</span>
Любіть красу своєї мови, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова коханих батьківських степів<span> (А. Малишко)
</span><span>Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морі
</span>
<span>Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.
</span><span>Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить (Я. Щоголів).
</span><span>Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину (Т. Шевченко)</span>
В Україні є багато свят, але моє улюблене-це Великдень.
Я люблю це свято , тому що сім'я проводить весь день разом, йде до церкви, і святкують це свято. Наприклад, багато дітей люблять Великдень, тому що скоро будуть літні канікули, і буде час відпочити від навчання. На Велткдень в кошик кладуть пасху, фарбовані яйця, шинку, масло і багато іншого. Через те , що це свято один раз на рік , тому люди хочуть провести його якнайкраще.
Великдень-це одне з найпоширеніших свят в світі!
Надіюся тобі сподобається )))
Прекрасна природа.Щедрі люди в україні . Добра фея. Класний твір.Красива Катря.