1
1.
1.
1. 1. Рішення Остапа. 2. Гвалт у панському маєтку. 3. Байдужість народу до своєї тяжкої долі. 4. Остання мить перед розставанням. 5. Згадка з дитинства Остапа. 6. Втеча Соломії разом з коханим. 2. «Переправа» 1. Темна осіння ніч 2. Чекання переправи 3. З’явлення човна 4. Козацькі вартові 5. У млині Якима 6. Переїзд 7. Поранення Остапа. 3 «У плавнях» 1. Втеча від варти 2. Перев’язування рани 3. Соломія шукає шляху 4. Плавні 5. Пожежа у плавнях 6. Марення Остапа 7. Остап віч-на-віч із вовком 8. Думки і бажання героя 4. «У циган»: 1. Циганська хатина. 2. Господарі. 3. Благання циган Соломією. 4. Остап під опікою старої циганки. 5. Побут циган. 6. Соломія вирушає на заробітки. 7. Арешт циган і Остапа. 5. «Боротьба за врятування Остапа»: 1. Домовленість Соломії з болгарином. 2. Радість Соломії. 3. Арешт Остапа. 4. Соломія турбується про визволення Остапа з «конаку». 5. Підготовка до визволення Остапа силою. 6. Річка. 7. Поєдинок з вартою турецького човна. 8. Смерть Соломії та Івана. 6. «Доля Остапа»: 1. Брудна хвиля овечої отари. 2. Маленька халупка. 3. Вітер. 4. Остап — старий дід. 5. Розповіді Остапа про своє минуле життя.
Личинки хруща
Бактерії
Безхребетні
Павуки
Мурахи
Мокриці
Двохвістки
Земляні черви
Гриби – сапрофіти
Слимаки
1.Не красивий
2.Розумний
3.Каліграфічний
4.Жадібний
5.Хвалькуватий
Живучи в Америці, видатний український письменник завжди душею був в Україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. Він завжди був у курсі подій, що відбувалися в Україні, слідкував за творчістю українських письменників. У його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких — «Сучасникам». Максимові Рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов Рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно зливалася зі змістом. На початку XX століття Максим Тадейович належав до «грона» неокласиків, що в той бурхливий час зберігали шанування літературних традицій, а не вдавалися, як більшість тогочасних поетів, до футуризму та інших формалістичних течій. Глибокою повагою до Рильського, поета і вченого, пронизані рядки поезії Маланюка, для якого він «далекий брат», «краси веселий кондот’єр», «еллін, схимник і Гоген», «алхімік мудрих слів». Маланюк розумів, у якому важкому становищі доводиться жити й творити українським радянським письменникам, адже «навколо — хащі й печеніги». Лагідно і сердечно звертається Маланюк до поета, низько схиляє перед ним свою горду голову. Ще один вірш посвяти «Сучасникам» присвячено Павлу Тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську «справжність». У 1917 році Павло Тичина став провісником «нового часу», весни, що мала прийти в Україну. Він закликав віддати революції свої палкі душї, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. Своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у І917—1919 роках Україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. У Тичині вбачали нового месію після Великого Кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема Маланюка. Поезія Тичини була новим явищем в українській літературі, вона «на межі двох епох» звучала «сонячно-ярим оркестром», вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. Про це нагадує Євген Маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму «віддав хвалу тиранам» і почав оспівувати радянську владу. Гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії Тичини і поезії часу написання цієї посвяти: Раптом… брязнуло враз! …Від кларнета твого — Пофарбована дудка зосталась. …В окривавлений жовтень — Ясна обернулась Весна… Євген Маланюк не простив Тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.
Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.
Молися, сину, за Вкраїну його замучили колись.