Гроші керують світом. І в усі часи питанню фінансового збагачення приділяється багато уваги. Хоча великі фінансові здобутки часто і псують людей, багато людей прагнуть до цього збагачення. І часто-густо саме це прагнення засліплює людей. Ось саме таку кумедну історію і розповідає Карпенко-Карий в своєму творі «Сто тисяч».
"Чтобы вырваться из нищеты, положите в углу спальни..."
Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."
Головній герой твору, Калитка був заможною людиною, але дуже жадібною. Свою сім’ю і робітників він обраховує тільки с фінансової точки зору. І намагається продумати всі свої кроки, щоб його сім,я і приносила йому тільки вигоду. Калитка вже не має нічого святого.
В молоді роки, мабуть, він був працьовитою людиною. Герасим Калитка любив землю,але з часом ця любов переросла в жадібність. Головною метою для Герасима стало скупити побільше земельних наділів. Він мріяв, щоб усі навкруги землі належали тільки йому. А при цьому Калитка принижував своїх наймитів, кричав, що вони забагато їдять і мало працюють.
І ця нав’язлива мета швидко збагатитися затьмарила йому весь мозок. Спочатку Герасим хоче одружити сина Романа на дочці багато землевласника. Але несподівано з’явився незнайомець з цікавою і звабливою пропозицією. А саме незнайомець пропонував за 5 тис. справжніх грошей продати 100 фальшивих грошей.
Звичайно, що ця оборудка була не на користь Герасима. Він не отримав нічого – пусті папірці. І для Калитки це був жахливий удар, бо він не цінував нікого і нічого окрім збагачення. Людина, яка нічого ніколи не цінувала, а прагнула тільки збагатітися за будь яку ціну. Він не поважав ні дружину, не цікавився почуттями дітей,а працівників порівнював з собаками. І автор твору намагався передати і висміяти цю зажерливість, неуцтво, жадність людини.
Головний герой отримав по заслугам, а Карпенку-Карому вдалося дуже вдало висміяти не найкращі риси характеру людей.
За допомогою фантастичних елементів поет намагається заволодіти уявою читача і занурити його у власний світ. дивовижна подорож допомагає Тарасу Шевченку розкрити одразу стільки багатогранних подій, що розгортаються в віддалених одине від одного місцях. фантастичні елементи також повністю зміцнюють емоційні образи у тексті і вдало розкривають сутність тогочасного суспільства. за допомогою художніх засобів з вкрапеленням фантастичних елементів поет з іронією описує життя усіх верст населення і ненав"язливо формує світогляд читача.
" Вони потоптали погані полки половецькі" - гіпербола.
" Покривалами, і опанчами, і кодухами почали мости момтити" -алерорія.Ці рядки показують що русічі були хоробрими, сильними, мужніми, цілеспрямованими і т.д
Цитатна характеристика Павла:• відокремленість від оточуючих: «Якого не прийнято, то й той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою»;• доброта: «...за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця...» (Дід Антип про хлопця)• рухливість: «...ішов перехильцем, як качка, коливаючи своїм химерним горбом, і якось кумедно махав руками, вивертаючи долоні»;• вміння спілкуватися з дітьми: «...слухали його поважну, навчаючу мову, коли він що розповідав їм або роз’яснюючи, як треба гратись, або розказуючи якусь цікаву побрехеньку чи довгу заплутану казочку»;• «пам’ять у Павла прегарна, й він завжди пригадує свої сни до найменших подробиць...»• самотність: «Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними»;• лагідність, доброта: «...гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним»;• любов до природи: «...любив звірят, любив пташок, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам»;<span>• доля хлопця (дід): «З їхньою долею далеко не заїдеш. живе ненька, живе дід, той доля жива, а помремо...» ,«ех, дала серце, та не дала вроди... А нема вроди, нема й щастя. І завіщо покарав Господь?»</span>
Гадаєш ти мене образив, коли бандерівцем назвав?
Скажу тобі на це одразу –
Я ним не був!
Тепер вже став!
Сприймаю це, як нагороду!
Звання, присвоєне за те,
Що сином став свого народу, ......
Любові почуття святе!
Люблю безмежно рідний край,
Цю чарівну, магічну мову,
Дарований Всевишнім рай,
Красу дівочу чорноброву.
Люблю за щедрість і за спів,
Шалені ночі солов’їні,
Коли бракує навіть слів,
Освідчитися Україні!
А ти мене за цю любов
Оскаженіло ненавидиш.
Не я до тебе!
Ти прийшов, На мою землю і тут гидиш!
Іди подальше від гріха,
Моє терпіння не безмежне.
Нехай святиться у віках
<span>В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!</span>