Мій улюблений літературний герой — Олесь з оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Цей персонаж подобається мені своєю справжністю. Що я маю на увазі? Олесь не падав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь. Він дуже любить і цінить красу природи. А його рідний дід Прокіп — протилежність своєму онукові. Людей, схожих на діда Прокопа, дуже багато, таких не треба навіть шукати. Оскільки дітей та дорослих, що цінують природу, як Олесь, практично немає, усі в селі його вважають диваком, у тому числі і дід Прокіп. Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так кажуть, адже він ще малий.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой
Вера Павловна нанесла огуречную маску и в 1 ночи легла спать. Ей снился чудесный сон. Она была в огуречном спа! Только она зашла в салон она сразу же увидела миллион чудесный огурчиков!!! "Ах, я попала в огуречный рай!!!" Сказала она и полетела на стойку где ей сделали огуречный массаж ног, огуречный массаж глаз и огуречный массаж всего, всего, всего. Но тут Вера Павловна услышала ужасный крик детей и спа исчезло! Вера Павловна проснулась и увидела кучу маленьких мерзких школьников, которые её доставали и Верна Павловна прокричала "Неееееееееет!" И после этого её уволили с работы учителя. Вера Павловна не расстроилась и с огромной радостью выбежала из школы.<span />
Ранняя желтизна,обеднеет, иссякнет, разорится птичья столовая.
У каждого человека в жизни есть любимый писатель или поэт. Его произведения мы способны увлеченно читать и перечитывать по нескольку раз, и они от этого становятся еще более интересными и любимыми.Таким писателем стал для меня Фёдор Михайлович Достоевский. Я не помню, когда впервые услышал(а) его имя, но это не имеет значения.Главное - это то, что его произведения <span>словно влились в мою жизнь и стали его частичкой, в какой то степени изменили моё мировоззрение. Произведение моего любимого писателя, "Преступление и наказание " поразило меня. Я уведел(а) в лице главного героя частичку себя, почувствовал некую схожесть в чертах нашего характера и отношения к людям. Радион Раскольников сохранил внешнюю честь, но внутреннюю честь потерял. А другая личность Соня Мармеладова потеряла внешнюю честь, но была чиста помыслами.
В конечном итоге теория Раскольникова о "тварях дрожащих" и "выдержавших испытание" оказалось неправильным. На каторге он пересмотрел свои взгляды и, возможно сознавшись он отчистил свою совесть.
</span>Роман Федора Михайловича Достоевского «Преступление и наказание» был написан в 1866 году. И по сей день имеет весомое слово в литературе. <span>
</span>
Так не чем,но только маленькие детали.