Марко Вовчок у своїх неперевершених «селянських оповідях» — у силу специфіки обраної манери здебільшого дотримується оцінно-загальних портретних характеристик фольклорного типу: «Парубок на все село: гарний, хоч з лиця воду пити, жвавий, веселий і роботящий» («Свекруха»); «Стоїть якась постара, замучена молодиця, печаловита, боязлива…» («Козачка») . Якщо порівняти докладні портрети у Мирного і Нечуя-Левицького (не кажучи вже про Квітку-Основ’яненка), то у Мирного навіть у перших зрілих творах вони значно економніші, стисліші, з частішим використанням розбивок (хоча б у розглянутих), з введенням динамічних і роз яснювальних моментів. Тобто Панас Мирний ще на початку активної літературної діяльності, вочевидь інтуїтивно, уловив закономірності словесного живопису, про які пише мистецтвознавець Н. Дмитрієва:
«Хоч би як були зірко побачені й влучно визначені деталі, що в сукупності складають щось зриме ціле,- саме сукупність і вислизає в міру того, як письменник описує її по частинах. Чим опис повніший, тим довший, тим далі завершення відходить від початку, тим більше втрачається відчуття цілого»
Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Та все ж таки, кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, не є виключенням і я.Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом, адже він був більше, ніж митець. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, став на всі часи знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка – не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власна точка зору на творчість великого Кобзаря, що у мене в душі і серці існує власний, ні на кого несхожий митець.Я маю власне розуміння і власне бачення Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і не тільки великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.Хтось із філософів сказав, що прожити варто так, щоб потім тебе пам’ятали не тільки друзі, а й вороги. Можна з упевненістю сказати, що ці слова відносяться і до життя великого Кобзаря. Правду і гостроту шевченківського слова визнавали не тільки прихильники його творчості, а й вороги поета. Як це не цинічно звучить, але визнанням сили поетичного слова Т. Г. Шевченка був його арешт. І якби поезії Кобзаря не мали значення, не було б і його переслідування, його арешту, а потім – і заслання.Коли слово стає справжньою зброєю, це одразу помічають і друзі, і вороги. Причому, найбільш важливо це для ворогів. Саме це можна сказати і про творчість Т. Г. Шевченка, а можна просто сказати «геній» і не варто більш нічого добавляти, бо кожне наступне слово стане зайвим.Т. Г. Шевченко – істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому, що жив своєю рідною країною, її прагненнями і сподіваннями. В будь-якій поезії Кобзаря це можна відчути серед рядків, а у вірші «Думи, мої дми…» поет заявляє про це відкрито:«Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас, -Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти!В нашу Україну».<span>Як відомо, Т. Г. Шевченко займався не лише поетичною творчістю, а й живописом. Причому сила його таланту була настільки велика, що він міг би прославитися і як живописець, міг би прославити своїми картинами Україну, навіть не враховуючи літературний спадок. Тому кожному з нас треба пишатися, що нашим співвітчизником був такий геній. А коли геній такого рівню живе своєю країною, своїм народом, цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, навіть, тисячоріч, країна обов’язково буде жити цією особистістю.</span>
Відповідь: Б. столярство - ослін.
Ослін - вид меблів. Столяри займаються виготовленням хатнього начиння. До нього відносяться лави, ослони, скрині, столи тощо.
Традиційна українська колиска – це найперше ліжечко для немовляти, підвісне або опорне. ЇЇ ще називають люлька або колибка.
Виготовляли з чистих порід листяних дерев: клена, калини, ясена, горіха, ліщини, котрі ростуть у наших краях. Виготовляли їх власноруч, вкладаючи усю свою майстерність та любов. За формою вона нагадувала маленький човник, що пливе у хвилях людського буття. Її підвішували до стелі біля ліжка батьків, біля пічки, де тепло. Колиска була затишком для усіх дітей, що народжувалися у великій селянській родині. Під спів материнської колискової пісні гойдалася колиска, у ній засинало немовля.
Колиска і тепер є символом душевності родини, затишку та спокою, наступності поколінь.