Мандрівка тривала два тижня.
По радіо звучала його улюблена пісня.
Наталка старанно ставиться до своїх обов*язків.
Сергійко вірно відповів на запитання учителя.
Назар на уроках уважний, незаважає іншим.
Наступне заняття гуртка відбудеться через тиждень.
Поїхати на два тижня.
Повернутися через дві години.
Не заважайте слухати.
Замовити піцу.
Перекладіть текст.
Сьогодні тобі пощастить.
Найсмачніша страва.
Є знавцем мови.
Їздити на риболовлю.
Приходити( там не видно)
Кобзарі, лірники, бандуристи у своїх думах і піснях відтворили історію українського народу, героїчні й трагічні її сторінки, емоційно приподнято оспівали життя людей. Одні з них мандрували селами, інші приставали до козаків і супроводжували їх у походах. Кобзарі завжди були там, де вирішувалася доля країни й простих людей. Вони були не тільки свідками, а й учасниками народних повстань. Кобзарі створювали, боролися й умирали, як сотні козаків-повстанців
Історія українського кобзарства багата іменами співаків, які вписали не одну блискучу сторінку в літопис національної культури. Серед них: Остап Вересай, Іван Стрільця, Федір Холодний, Михайло Кравченко та інші. Сьогодні, коли відроджується Україна, її культура й традиції, особлива увага приділяється й кобзарському мистецтву. Воно не вмерло. Широко відомими стали імена народних співаків-кобзарів Федора Кушнерика, Єгора Мовчана, Павла Мовчана, Григорія Єльченко. З ініціативи Українського фонду культури в Кагарлицькому районі Київської області на базі Стритовской восьмилетки відкрита школа поглибленого вивчання музики й кобзарської справи. У ній учаться діти з різних регіонів України. Кваліфіковане викладання по профілі навчання проводить відомий кобзар, заслужений артист республіки В. Литвин і інші майстри кобзарської справи. Вірю, що пісня допоможе воскресити любов до Землі, а кобзарі – розбудити волю й бажання до дії. Це – спікери душі етносу, його віри, історичного оптимізму. Для мене майбутнє українського народу відкриває реальність гармонічного життя, де кобзарі займуть важливе місце, як творці нового щабля свідомості, безсмертної душі народу
Україна. Велика, славна держава з непростою долею і складною історією. Будучи країною багатою на родючі землі, корисні копалини, ліси, моря, ріки, а також на роботящий люд, вона завжди приваблювала загарбників. Але українці не лише працьовиті, вони - волелюбні. Тому нікому ще не вдавалося поставити її на коліна, ніхто не зміг зробити з українців рабів.
Великий Кобзар у своєму заповіті писав
І мене в сім'ї великій,
<span> В сім'ї вольній, новій
</span> Не забудьте пом'янути
<span> Незлим тихим словом.
Нарешті Україна стала вільною, незалежною. Але, виявляється, у неї є ще страшніші вороги - українці, які бажають її поработити. Прийшовши до влади, ці "патріоти" уявили, що вони - царі й боги на нашій землі,а ми - їх підлеглі, їх раби. А сама Україна - їх особистий маєток, місце для відмивання грошей.
Наш народ дуже терпеливий. Ми мовчки терпіли малі зарплати, мізерні пенсії, соціальну та юридичну несправедливість. Але коли нас знову вирішили віддати в рабство Росії, народ повстав.
Спершу це був лише мирний мітинг на Майдані у Києві. Мільйони людей стояли там місяцями, незважаючи на лютий мороз і утиски влади. Вони хотіли нагадати президенту і його оточенню, що він повинен виконувати народну волю, а не підтримувати свої амбіції. Інші люди, які не мали змогу приїхати до Києва, підтримували їх морально й матеріально.
Але провладні структури вирішили, що вони - над людьми. Кинувши на мирний мітинг озброєні структури Беркуту, влада думала, що злякає нас. Але повсталий народ не злякаєш. Українці за мир, та мовчки вмирати і терпіти узурпаторів вони не будуть.
Багато полягло у цій нерівній боротьбі. Адже все, що мав простий народ - це палиці, шини та пляшки з коктейлем Молотова. ПРоти них же застосовували справжню зброю з кулями, які наскрізь пробивали не лише людську плоть, але й металеві огорожі. Стріляли по усіх, чи то майданівець, чи то медпрацівник, чи то журналіст, чи то жінка. Для цих падлюк не мало ніякого значення, кого вбивати. Серце стискається, коли дивишся на фотографіі полеглих. Юнаки від 17 років, яким ще жити і жити. Старші люди, які вийшли на майдан, щоб вибороти для своїх дітей і внуків кращого майбутнього. Їх назвали Небесною сотнею. Сотнею, тому що це - приблизна кількість загиблих. А небесною тому, що вони тепер на небі. Дивляться на нас, на Україну, і радіють, що їх смерть не даремна. Що тепер народ взяв владу у свої руки. І тепер першим завданням, яке стоїть перед нами - покарати винних у цих смертях. І тих, хто віддавав злочинні накази, і тих, хто їх виконував, піднявши зброю проти своїх, мирних громадян.
Я дуже радію, що українці знову вибороли право на вільне, справедливе життя, право на свій, вільний вибір майбутнього для України. Але я дуже сподіваюся, що ця Небесна сотня не буде зраджена, що їх кров пролита недаремно, і пам*ять про них завжди буде жити у серцях справжніх українців.</span>