Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/purpurovi-vitrila-harakteristika-assol/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Проще говоря, это литературное изображение характера чувств человека, героя, то чем управляет его душа. Какое-то психологическое внутренне состояние, которое изменчиво во времени.
Когда я каталась на лыжих в школе я всерьез задумалась,а почему бы мне им не занятся? Я долго думала и решил (а) посоветоватся с родителями я посоветовался они одобрали мою идею. Мы пошли в секцию. Меня взяли (я уже тогда мог хорошо кататся) я очень был рад. Меня научили столим выдам которых я не знал. Меня берут на разные соревнования и получаю медали я рад!!!
Господин де Реналь, мэр французского городка Верьер в округе Франш-Конте, человек самодовольный и тщеславный, сообщает жене о решении взять в дом гувернёра. Особой необходимости в гувернёре нет, просто местный богач г-н Вально, этот вульгарный крикун, вечно соперничающий с мэром, слишком гордится новой парой нормандских лошадей. Ну что ж, лошадки у г-на Вально теперь есть, зато гувернёра нет. Г-н де Реналь уже договорился с папашей Сорелем, что у него будет служить его младший сын. Старый кюре г-н Шелан рекомендовал ему сына плотника как молодого человека редких способностей, который уже три года изучает богословие и блестяще знает латынь. Его зовут Жюльен Сорель, ему восемнадцать лет; это невысокий, хрупкий на вид юноша, лицо которого несёт печать поразительного своеобразия. У него неправильные, но тонкие черты лица, большие чёрные глаза, сверкающие огнём и мыслью, и темно-каштановая шевелюра. Юные девицы поглядывают на него с интересом. Жюльен никогда не ходил в школу. Латыни и истории его обучил полковой лекарь, участник наполеоновских походов. Умирая, он завещал ему свою любовь к Наполеону, крест Почётного легиона да несколько десятков книг. С детства Жюльен мечтает стать военным. Во времена Наполеона для простолюдина это был самый верный способ сделать карьеру и выйти в люди. Но времена изменились. Жюльен понимает, что единственный путь, который перед ним открыт, — стать священником. Он честолюбив и горд, но готов вытерпеть всё, чтобы пробить себе дорогу.
