Грибоедов рассказал в "Горе от ума " об антагонистических противоречиях между " веком минувшим " и "веком нынешним" . " Век минувший" - это Фамусов, Софья, Скалозуб, Молчалин, Тугоуховские, Хлестова. Все они выступают за сохранение крепостнических порядков, лизоблюдство, низкопоклонство, за офранцуженных детей и нелепую моду. " Век нынешний " представлен фактически одним Чацким, которого "количеством" силы подавляет "век прошедший". Любимая девушка Софья объявляет Чацкого сумасшедшим, все отворачиваются от него за его прогрессивные взгляды.
Комедия Грибоедова о том,что испытывает умный человек, если у него нет сторонников. К одиночеству приводит крах в общественной и личной жизни. Но идеи Чацкого взволновали общество.. Пройдет время и, может быть, они будут приняты им.
"Горе от ума " изучают школьники, вступающие в жизнь и учащиеся бороться за свои идеи. Комедия написана ярким языком, которым говорят все герои этого произведения. Я рекомендую почитать.
Було колись на світі королівство, яке мало назву Україна… Щедра земля під високим волошковим небом, осяяна промінням вічного сонця. Задумливі степи зі своїм високим різнотрав’ям, широкі поля золотої пшениці, що грає хвилями. Густі стародавні ліси, гірські вершини, які здіймаються високо в небо, сині плеса озер, що манять своєю прохолодою, ріки – швидкоплинні, гірські, бурхливі. Калина край вікна, яка чарує білим цвітом навесні та сяє червоним намистом, восени, похилена верба, прекрасна у своїй зажурі, маленькі хати, що немов хустини біліють поміж зеленими садками. А квіти… Яких тільки квітів тут не має! І чорнобривці, і голубі, наче дівочі очі, волошки, ніжні незабудки, горді троянди, сором’язливі лілії, червоні як жар маки, айстри, півонії, півники… Всю цю красу можна побачити біля кожної української хати.
Україна – країна трагедій та краси, країна, де найбільше люблять волю, але найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю.
Велична і трагічна історія була в держави. Здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити народ.
Ось і знову напад… Сусідній король вирішив відвоювати частину території України. Оголосив війну, надіславши своїх воїнів. Тож матері, дружини, сестри, зі слізьми на очах, відряджали своїх синів, чоловіків, братів, батьків на захист свого краю.
Зійшлися два війська в бою… Звичайно перевага була на боці війська України, адже кожен мав у своєму серці любов до власної землі…
Пройшов час, завдяки подвигам воїнів-патріотів, які віддавали своє життя не замислюючись, українське військо здобуло перемогу. Показавши, що не можливо здолати народ, в якого в серці горить іскра єдності, любові та добра.
З того часу королівство процвітає, а народ живе в мирі та достатку. Воно стало на стільки могутнім, <span>що більше ніхто не насмілився зазіхнути на цілісність Україна.</span>
Некоторые люди понимают, в чем смысл жизни и как и чем надо жить, только на грани смерти. То же самое произошло и с Андреем Болконским. Сначала же он хотел добиться славы ("получить тулон"). Оказывается, война не средство достижения карьеры, а грязная, тяжелая работа, где совершается нечеловеческое дело. Окончательное осознание этого приходит к князю Андрею на Аустерлицком поле. Аустерлиц оказал большое влияние на формирование взглядов Андрея Болконского, помогал определить герою истинные жизненные ценности.
