Було колись на світі королівство, яке мало назву Україна… Щедра земля під високим волошковим небом, осяяна промінням вічного сонця. Задумливі степи зі своїм високим різнотрав’ям, широкі поля золотої пшениці, що грає хвилями. Густі стародавні ліси, гірські вершини, які здіймаються високо в небо, сині плеса озер, що манять своєю прохолодою, ріки – швидкоплинні, гірські, бурхливі. Калина край вікна, яка чарує білим цвітом навесні та сяє червоним намистом, восени, похилена верба, прекрасна у своїй зажурі, маленькі хати, що немов хустини біліють поміж зеленими садками. А квіти… Яких тільки квітів тут не має! І чорнобривці, і голубі, наче дівочі очі, волошки, ніжні незабудки, горді троянди, сором’язливі лілії, червоні як жар маки, айстри, півонії, півники… Всю цю красу можна побачити біля кожної української хати. Україна – країна трагедій та краси, країна, де найбільше люблять волю, але найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Велична і трагічна історія була в держави. Здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити народ. Ось і знову напад… Сусідній король вирішив відвоювати частину території України. Оголосив війну, надіславши своїх воїнів. Тож матері, дружини, сестри, зі слізьми на очах, відряджали своїх синів, чоловіків, братів, батьків на захист свого краю. Зійшлися два війська в бою… Звичайно перевага була на боці війська України, адже кожен мав у своєму серці любов до власної землі… Пройшов час, завдяки подвигам воїнів-патріотів, які віддавали своє життя не замислюючись, українське військо здобуло перемогу. Показавши, що не можливо здолати народ, в якого в серці горить іскра єдності, любові та добра. З того часу королівство процвітає, а народ живе в мирі та достатку. Воно стало на стільки могутнім, <span>що більше ніхто не насмілився зазіхнути на цілісність Україна.</span>
<h3>Снег обтаял под сосною,
</h3><h3>И тепло на мягком мху,
</h3><h3>Рано в утренник весною
</h3><h3>Над опушкою лесною
</h3><h3>Гаснут звезды наверху.
</h3><h3>Соберутся зайцы грудой
</h3><h3>Под капелью и теплом,
</h3><h3>Громче дятел красногрудый
</h3><h3>Застучит в сухой и рудый
</h3><h3>Ствол со щелью и дуплом.
</h3><h3>И медведь с хребтом багровым
</h3><h3>Встанет, щуряся, в лому,
</h3><h3>По болотам, по дубровам
</h3><h3>Побродить с тягучим ревом
</h3><h3>И с очей согнать дрему.
</h3><h3>Как и я уйду весною
</h3><h3>В яр дремучий до зари
</h3><h3>Поглядеть, как никнет хвоя,
</h3><h3>Как в истоме клохчут сои
</h3><h3>И кружатся глухари.
</h3><h3>Как гуляет перед бором
</h3><h3>Чудный странничек в кустах:
</h3><h3>В золотых кудрях с пробором,
</h3><h3>В нарукавнице с узором,
</h3><h3>Со свирелкой на устах.
</h3>
<u>Здесь есть эпитеты и метафоры:</u>
<em>Эпитеты:</em><em> на мягком мху, над опушкою лесною, дятел красногрудый,сухой и рудый ствол, багровым хребтом, с тягучим рёвом, яр дремучий, чудный странничек, в золотых кудрях, </em>
<em>Метафоры:</em><em> гаснут звёзды наверху, и с очей согнать дрему, поглядеть, как никнет хвоя, </em>
Вот семерка-кочерга. У нее одна нога. Цифра семь! Цифра семь! Интересна ты нас всем. Семь ночей и дней в неделе, Семь чудес на свете есть. И семь нот нам песни пели, И в семье семерка есть. Автор: С.Я.Маршак.
На картонке – три картинки: На одной картинке – кот, На другой картинке – кринка, А на третьей на картинке Чёрный кот из жёлтой кринки Молоко лакает-пьет. Автор: Е.А.Благинина
Это книга про мальчика, который приехал учиться в большой город. У мальчика не было денег и он голодал. Учительница стала проигрывать ему деньги в азартные игры. Мальчик запомнил ее на всю жизнь.