Прочитавши літературний твір, буває, надовго замислюєшся над долею головних персонажів, над їхніми вчинками, думками, вдачею. Навіть іноді доводиться нагадувати собі, що це все ж таки вигадка - це не живі люди, а художньо створені образи. Проте іноді створені письменницькою уявою герої здаються настільки реальними, життєвими, живими, що доводиться себе буквально переконувати, що Вони все ж таки створені уявою. Найяскравіший приклад такого «оживання» в літературі, - мабуть, образ Шерлока Холмса. За опитуваннями, значна частка англійців вірить, що Холмс - реальна особистість, а не вигадка. Але це просто так - згадалось. Коли ж говорити про повість Михайла Коцюбинського, враження досить схоже. Так, Остап і Соломія не стануть, мабуть, національним героями, про цих не знімуть сотні фільмів, а їхні образи не будуть переспівані в інших творах. Алє ж хіба в цьому сенс? Ці образи настільки яскраві й реалістичні, що важко повірити, що їх не було насправді. Хоча вірити в це і не обов’язково, бо вони були: так або інакше. Ці образи - узагальнений образ тих юнаків і дівчат, котрі жили в Україні у тридцятих роках XIX сторіччя, страждали від панської неволі, мріяли про свободу й справедливість і не шкодували власного життя, аби цю свободу здобути.
Ответить: Не знаю що вийде але тримай.
Нещодавно я прочитав(ла) твір О. Довженка "Ніч перед боєм". Спочатку мені було складно зрозуміти, які емоції викликав у мене цей твір. Але згодом перечитавши його зміг(огла) розрізнити подив і трохи сум у середині себе. Подив викликало у мене відношення двух дідусів-перевізників, а сум поведінка солдатів. По-перше дідусі відчайдушно соромилися хлопців і це було трохи дивно. Ці двоє вдавали наче молодих солдатів не було з ними у човні, але при цьому дали їм шанс вибратися навіть ціною своєї смерті. Оскільки вкінці загарбники потонули разом з дідами поки перепливали озеро, звісно по вині цих двох. По-друге мене засмутило те, що солдати просто втекли і те, що вони намагалися знайти собі виправдання. Адже все, що казали діди правда. Також мене здивував і трошки ощасливив кінець твору ніч перед боєм. Один з молодих солдатів був знайомий з дідом і він був у групі з головним героєм твору. Розповідаючи так зрадів коли довідався про це, що навіть мені стало радісно. Але несподіванкою стала смерть двух сивих героїв. Та попри це цей твір я надовго запам'ятаю.
<span>Леся Українка так переймалася долею свого «занапащеного краю», нещаснішого за якого не бачила навіть у далеких землях, що болем промовляла: «Що сльози там, де навіть крові мало!» Наскільки ж глибокими були сила почуттів, відчай поетеси, що вона, гуманна людина, заговорила навіть про кровопролиття! А можливо, це лише заклик до дії, адже «сором сліз, що ллються від безсилля».</span>
Поезія «Виклик» написана у 1862 році. Цей вірш було покладено на музику, і згодом пісня "Ніч така місячна..." стала такою популярною, що стала народною.
Вірш «Виклик» належить до інтимно-пейзажної лірики. У цьому вірші поет гармонійно поєднує картину української ночі зі станом душі ліричного героя, закоханого юнака.
Головна ідея твору - оспівування кохання як високого почуття і захоплення мальовничою природою; крім того, у вірші знайшли відображення соціально-громадянські проблеми того часу.
Вірш названий «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення.
Художні засоби: епітети: «ніч – місячна, зоряна», «гай – чарівний», «небо – незміряне, всипане зорями», «осичина – струнка», «перли – ясні», «розмова – тиха», «роса – краплиста» та багато інших.
порівняння: «гріє, як жар».
метафори: «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала»;
метафоричне порівняння: «ясно, хоч голки збирай...», «гай – ніби променем всипаний»; «вороги – знуджені працею»; «нам – окраденим долею…»;
гіпербола : «і над панами я пан!», «хвиля кохання»..
метафоричне звертання, вживання зменшувано-пестливих форм: «моя рибонько». зменшувано-пестливі форми: «ніженьки», «до хатинньки», «лебедонько», «до серденька», «нічка»
«Гетьман»
Вірш написаний у 1902 році; присвячений доньці М. Старицького.Жанр - балада.
У баладі автор розкриває патріотичні, громадянські переживання Богдана Хмельницького (ліричного героя), та акцентує увагу на соціальних проблемах свого часу.
Використовуючи художні прийоми фантастики та казки, М. Старицький героїзує минуле і звертається до подій того часу, коли був написаниа балада. Очевидним є зв’язок балади «Гетьман» з українською народною баладою. Він виявляється у таких фантастичних діях як оживлення мерця (привид гетьмана Б. Хмельницького) а також у фольклорних образах-символах: печера-труна, білий кінь з вогненними очима, ніч під Водохреща — містична пора, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця.
Епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті
метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»;
риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?»
