Про брата и сестру: Настя и Митраша, которые жили без родителей (мать умерла от болезни, а отец погиб на Отечественной войне). Однажды решили пойти за ягодой, но повздорили какой дорогой идти и разошлись. Настя попала на плодовитое место, а вот Митраша угодил в болото, но собака умершего лесника Антипыча Травка вытащила его. Голодный Митраша хотел подстрелить зайца на ужин, вдруг увидел он Серого Помесчика, волка, который держал в страхе деревню
Короче, пришли они в деревню с ягодой, кто поверил им, пошли на елань и привезли мертвого волка, Митрашу стали уважать и его обидное прозвище "мужичок в мешочке" изчезло
<span>Роман Джонатана Свіфта Подорожі Гуллівера складається з чотирьох частин, в кожній описується одна з чотирьох подорожей головного героя. Головним героєм романа є Лемвдель Гуллівер, хірург, а після - і капітан декількох кораблів. Перша частина романа описує відвідини Гуллівером Ліліпутії. Само назва країни говорить читачеві про те, як виглядають її мешканці. На початку жителі Ліліпути зустрічають Гуллівера цілком привітно. Йому дають ім’я Людина Гори, надають житло, забезпечують живленням - що особливо важко - адже йогораціон рівний раціону сімсот двадцяти восьми ліліпутів. З Гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. Одного разу Гулліверу дарують навіть титул нардака, найвищий титул в державі. Це відбувається після того, як Гуллівер пішки притягає через протоку весь флот ворожої держави Влефуську.</span><span>Поступово Гуллівер все докладніше знайомиться з життям Ліліпутії і дізнається, що в цій країні існують дві партії - Тремексени і Слемексени, кожна з них відрізняється тим, що одні є прихильниками низьких каблуків, а інші - прихильники високих. На цьому грунті між ними виникають жорстокі спори. Ще банальніша-причина війни між Ліліпутієй і Блефуську: вона полягає в питанні про тому^ з якого боку розбивати яйця - з гострого або тупого кінця.</span>У результаті Гуллівер збігає з Ліліпутії на Блефуську, звідки на спеціально збудованому ним човні відпливає, і зустрічає купецьке судно. Він повертається до Англії і привозить з собою мініатюрних овечок, які незабаром розповсюджуються повсюдно.<span>Друга частина романа оповідає читачеві про те, як головний герой проводить час на Бробдінгнеге - острові велетнів. Тепер його сприймають, як карлика. Він зазнає безліч пригод, поки не опиняється біля королівського двору. Гуллівер стає улюбленим співбесідником самого короля. У одній з бесід він розповідає, що історія Англії - ні що інше, як купа змов, смути, вбивств, революцій і висилок. Тим часом Гулліві’р відчуває себе в цій країні все більш принизливо: положення ліліпута в країні велетнів йому неприємне. Він виїжджає геть, але удома, в Англії, довгий час все навколо йому здається дуже маленьким.</span><span><span>У частині третьою </span>Гуллівер потрапляє спочатку на острів Лапуту, що літає. Далі з цього острова він спускається на континент і потрапляє в місто Лагадо. Тут його приголомшують поєднання безмежного розорення і якихось оазисів процвітання. Ці оазиси - все, що залишилося від минулого, нормального життя, до того, як з’явилися прожектори. Прожектори - це люди, що побували на острові Лапуту і вирішили, що і на землі так само слід перестворювати всю науку, мистецтво, закони, мови. Стомившись від цих чудес, Гуллівер має намір відплисти на Батьківщину, але по дорозі додому виявляється спочатку на острові Глаббдобдріб, а потім в королівстві Лаггнегг.</span><span>У четвертій, завершальній частині роману, автор оповідає про те, як Гуллівер опинився в країні гуїнгнмів. Гуїнгнми - це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. У служінні у гуїнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти - йеху. Йеху зовні дуже схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. Проте чудово прожити свої дні головний герой тут не може. Доброчесні і виховані гуингнмн виганяють його до йеху - тільки за те, що зовні він схожий на них. Гуллівер повертається до Англії, щоб більше вже не здійснювати подорожей ніколи. Так завершується роман Джонатане Свіфта Подорожі Гуллівера.</span><span>
</span>
Алёша Попович и Тугарин Змеевич
Молодой богатырь Алеша Попович и его слуга Еким подъезжают к камню, на котором написано, куда ведут три дороги: к Тугарину, на Вуяндину и к киевскому князю Владимиру. Молодцы решают ехать ко Владимиру.
У Владимира в Киеве идёт пир. Князь сажает Алешу на почётное место. Алеша Попович видит, как тридцать богатырей несут в дом Тугарина. Его сажают рядом с женой князя Владимира, и Тугарин кладёт голову ей на грудь.
Тугарину и Алеше подносят по полведра вина. Алеша пьёт потихоньку, а Тугарин выпивает одним духом. Алеше Поповичу подносят на блюде лебедь белу и Тугарину тоже. Богатырь ест помаленьку и половину отдаёт своему слуге, а Тугарин Змеевич проглатывает лебедь одним махом. Обращаясь к слуге, Алеша Попович вспоминает, что у его отца, попа Леонтия Ростовского, была прожорливая собака, которая подавилась лебединой костью и издохла. И с Тугариным, заключает Алеша, завтра будет то же самое. Ещё Алеша вспоминает об отцовской жадной корове — она тоже подавилась костью. И опять говорит, что с Тугариным произойдёт то же. Тугарин Змеевич, слыша эти слова, с досады бросает в Алешу булатный нож, но проворный слуга Еким подхватывает нож на лету. Богатырь вызывает Тугарина на бой.
Весь город ручается, что победит Тугарин, но князь Владимир ручается за Алешу.
Богатырь просит слугу посмотреть, выехал ли уже Тугарин в поле. Еким видит, что Тугарин летает на бумажных крыльях, а вокруг — огненные змеи. Алеша идёт в церковь и молится Богу о том, чтобы дождь намочил Тугариновы бумажные крылья.
Приходит грозная туча, и Тугарин Змеевич падает на землю: его крылья намокли. Алеша Попович подъезжает к Тугарину, а тот грозит сжечь богатыря огнём, задушить дымом. В ответ Алеша упрекает Тугарина: «На что ты, Тугарин, за собой силу ведёшь?» В удивлении Тугарин Змеевич оборачивается, и Алеша отсекает ему голову.
Богатырь втыкает голову Тугарина на копье, садится на его коня и едет в город. Княгиня, жена Владимира, увидев Алешу издали, выражает надежду, что это Тугарин победил и везёт с собой Алешину голову.
Подъехав к княжеским палатам, Алеша Попович бросает голову в окно и насмешливо кричит княгине, чтобы она взяла Алешину голову. Князь предлагает богатырю почести. На это Алеша отвечает, что, если бы не приходились ему князь и княгиня дядюшкой и тётушкой, то назвал бы он князя сводничком, а княгиню — и того хуже.
В небольшой рыбацкой деревне Каперне живет старый моряк Лонгрен с дочкой Ассоль. Мать девочки умерла, когда малышка только родилась. Однажды Ассоль играла корабликом с алыми парусами у лесного ручья. Там она встретила старика Эгля. Старик пообещал девочке, что настанет день, и настоящее судно с алыми парусами приплывет к ней. С корабля спустится прекрасный принц и увезет Ассоль в страну розовых грез. Девочка поверила в эту историю. Ассоль стала каждый день приходить на берег и ждать парусник, несмотря на все насмешки соседей. Прошло несколько лет, и наследник богатой семьи капитан Артур Грэй случайно увидел спящую Ассоль и влюбился. Позже Грэй узнал про историю о принце и алых парусах. Грэй заказал новые алые паруса для судна, нанял музыкантов и приплыл на корабле к Ассоль. На глазах изумленных жителей деревни Грэй забрал девушку с собой.
Вывод (мое мнение)
Каждый из нас имеет право на мечту. И чем сильнее его желание, тем больше вероятности, что мечта сбудется. Но при этом нельзя забывать, что все мечты воплощаются руками обычных людей.
Идут три человека одних отца матери дети между собой братья.
Я не уверена...Но по-моему "детская" так как в других стихотворениях таких строк нету.
Ответ:2)Детская