Хитрый, как лиса, столь же сильный, как бык. Такой же быстрый, как заяц, храбрый, как медведь
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях
«Живое пламя» повествуется о слишком быстром цветении маков и тех ассоциациях, которые возникли у главной героини произведения, тети Оли, наблюдающей яркую, но непродолжительную жизнь этих цветов.
<span>Е. И. Носов назвал свой рассказ «Живое пламя» . Именно через название произведения писатель передал свое отношение к изображаемому и обратил внимание читателя на ключевой эпизод рассказа. </span>
<span>Описывая цветение маков, автор использует различные художественные средства: цветовые эпитеты («зажженные факелы с живыми, весело полыхающими на ветру языками пламени» , «полупрозрачные алые лепестки») , необычные метафоры («то вспыхивали трепетно-ярким огнем, то наливались густым багрянцем» , «стоит только прикоснуться – сразу опалят») , емкие сравнения («Маки слепили своей озорной, обжигающей яркостью, и рядом с ними померкли, потускнели все эти парижские красавицы, львиные зевы и прочая цветочная аристократия») . Жизнь цветка скоротечна: «Два дня буйно пламенели маки. А на исходе вторых суток вдруг осыпались и погасли» . </span>
<span>Такая короткая, но полная силы жизнь мака ассоциируется у тети Оли с судьбой собственного сына Алексея, который «погиб, спикировав на своем крошечном «ястребке» на спину тяжелого фашистского бомбардировщика» . </span>
<span>В основе названия рассказа необычная метафора, характеризующая не только цвет мака, красный, как огонь, но и очень быструю, как пламя, жизнь цветка. Писатель как бы предлагает читателю задуматься над нравственной сущностью жизни, прожить ярко, не пугаться трудностей, преодолевать обстоятельства. Автор заставляет стремиться не к безликому существованию, а к жизни, полной глубокого смысла. </span>
<span>Таким образом, в названии заключен основной смысл рассказа Е. И. Носова, его философская глубина.
</span>
На грех мастера нет (Василиса Егоровна)
Стерпится, слюбится(Василиса Егоровна)
Лошади чужие,хомут не свой,погоняй не стой(ямщик)
Зашел к куме,да засел в тюрьме(Савельич)