1. Вот например,человек сидит за решеткой, то бишь заключенный. Все люди стремятся на свободу в данном заведении.
2. Обычно второе относится к воде,когда хочется пить в жару,а по близости нет воды.
Анализирую стихи Сергея Есенина и сопоставляя их с его биографией, можно понять почему так много противоречий в его стихах: любил он многих женщин и этого не скрывал, и не стеснялся (" Много женщин меня любило, да и сам я любил не одну..."), но он также и печален из-за этого ("Так случилось, так со мною сталось,И с того у многих я колен,Чтобы вечно счастье улыбалось,<span>Не смиряясь с горечью измен."). Наверное, из-за многообразия женщин, баловнем которых он был, у него нет в стихах определённых черт, характерных именно для его любимой дамы.
Его любовь очень драматична, так как его сердце было полно переживаний, он был словно полная чаша и, конечно, мало кто мог выдержать его неординарной натуры, бурлящей энергии, которая не всегда была приложена к делу, а зачастую направлена на пьянство. Но его любили многие и он знал это, и часто пользовался этим ( к примеру: забота Брониславкой о нём), и не скрывал своего равнодушия ( " ...ты моя ходячая берёзка . создана для многих и меня. И всегда ищя себе родную и томясь в неласковом плену, я тебя не сколько не ревную, я тебя несколько не кляну.").
</span>
Жилин - враг после того как пленых вернули из побега он не смеется разговаривает с ними враждебно гразится убить
Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганта Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола:
<span>Я рвуся від жаги, </span>
<span>і в насолоді я жаги жадаю. </span>
<span>Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом: </span>
<span>Крізь маску побачила вона </span>
<span>Мого ума приховану могутність. </span>
<span>Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива. </span>
В повести сказано что перед кончиною своею,они молили Бога,чтоб им преставиться в один час.Но после их преставления,люди похоронили их в разных гробах.А вскоре они увидели что Пётр и Феврония лежат в одном гробу,во второй раз их разделили,и снова увидели их в одном гробу.
Мне кажется всё так и закончилось бы,но я думала что люди не будут так глупы,и сделаю так,как просили Пётр и Феврония,похоронят их вместе.Но только на третий раз они всё таки похоронили их в одном гробу)
