Миф, рассказывающий об истории возникновения Олимпийских игр, и выделите причины их появления.
В древние времена миром правил отец Зевса бог Крон. Его супругой была богиня Рея. Крону предсказали, что у него отнимут власть его собственные дети. Поэтому, как только у Реи рождался ребенок, Крон проглатывал младенца. Уже пятерых проглотил жестокий отец. Но вот у Реи родился младший сын — Зевс. Боясь потерять и его, мать подала Крону не ребенка, а завернутый в пеленки продолговатый Камень. Не заметив обмана, Крон проглотил камень. И когда Зевс возмужал, он опоил отца волшебным зельем, благодаря которому Крон изрыгнул проглоченных им детей богов. Затем между ними и их отцом Кроном началась упорная борьба за власть. Одержав победу, Зевс в память о ней повелел устраивать состязания атлетов на земле Олимпии.
Стать олимпиоником - победителем на Олимпийских играх - было заветной мечтой каждого греческого юноши.
Пышным и торжественным было прибытие олимпионика на родину. Он въезжал в город, стоя в колеснице, запряженной четверкой лошадей, увенчанный венком, в драгоценной пурпурной одежде. Его окружала толпа друзей и почитателей, для него устраивались торжественные шествия, великолепные пиры, всюду его встречали как героя, прославившего родной город. В честь олимпионика пели гимны, поэты слагали стихи.
Восхищенный красотой и ловкостью юного олимпионика Феогнета, знаменитый греческий поэт Симонид написал четверостишие-эпиграмму, которая была вырезана на пьедестале статуи, изображавшей Феогнета:
- Вот он, смотри, Феогнет, победитель в Олимпии, мальчик
Столь же прекрасный на вид, как и искусный в борьбе,
И на ристалищах ловко умеющий править конями,
Славою он увенчал город почтенных отцов.
<span>Олимпионик, победивший в состязаниях трижды, получал право поставить</span>
Яна Гуса часто называют самым именитым чехом в мировой истории.Он стал сторонником запретных учений Джона Уиклифа, открыто осуждал порочные нравы католического духовенства, его развращенность и стрем<span>ление к обогащению. Этот человек не боялся говорить всегда стоял на своем. Даже под угрозой смерти он не отрекся от своих взглядов, за что и был отправлен на костер. Я считаю, что такого человека можно считать выдающимся деятелем, ведь он был честен и никогда не отказывался от своих слов и убеждений</span>
1658—1707 Правление Аурангзеба, последнего правителя империи Великих Моголов. После его смерти держава фактически распалась.
1713—1782 Возникновение на территории бывшей империи Великих Моголов нескольких независимых государств (держава Маратхов, Бенгалия, Хайдарабад, Ауд, Майсур).
1803 Войска Ост-Индской компании захватили Дели; под контролем англичан оказалась практически вся Индия.
1857—1859 Восстание сипаев (индийских военных в британской армии). Восставшие захватили Дели и провозгласили императором представителя могольской династии Бахадур-шаха П. Восстание было подавлено англичанами.
1858 Ликвидация Ост-Индской компании. Индия стала частью Британской империи. Страной с этого времени управляет генерал-губернатор.
1885 Создание Индийского национального конгресса, выступавшего за «демократическую трансформацию» традиционной Индии.
Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол. У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики виділяють у другий період історії Київської Русі (978— 1054 pp.).
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 p.), в'ятичів (982 p.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 p., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, — "Закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів, давши відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних стосунках Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператорові Василію приборкати бунтівних феодалів. У вдячність за це і розраховуючи на допомогу в майбутньому, Василій видав за князя сестру, принцесу Анну.
Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.
Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.