Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол. У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики виділяють у другий період історії Київської Русі (978— 1054 pp.).
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 p.), в'ятичів (982 p.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 p., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, — "Закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів, давши відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних стосунках Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператорові Василію приборкати бунтівних феодалів. У вдячність за це і розраховуючи на допомогу в майбутньому, Василій видав за князя сестру, принцесу Анну. Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.
Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.
Булавинское восстание 1707—1709 годов — крестьянско-казацкое восстание в России. Названо по имени Кондратия Булавина, предводителя восставших.Основной движущей силой стали донские казаки. Активное участие принимали бурлаки (работники казаков, жившие на Дону, но не входившие в состав казачества), мелкие посадские люди и малые народности — татары, мордва и др. Казаки также противились указу Петра I-го о запрете носить бороду и традиционную русскую одежду.[1]<span>Непосредственным поводом к восстанию явились действия карательного отряда князя Ю. В. Долгорукого, посланного на Дон для сыска и возврата беглых крепостных. В ночь на 9 октября 1707 года свыше 200 человек во главе с Булавиным у Шульгинского городка на реке Айдаре уничтожили одну из партий карателей. Восстание быстро распространилось по городкам верхнего течения Дона. Против повстанцев были двинуты отряды зажиточных казаков и калмыков. В бою на реке Айдаре, близ городка Закотного, повстанцы потерпели поражение, Булавин с несколькими приверженцами бежал в Запорожскую Сечь. Первые вспышки восстания были подавлены. </span>В конце 1707 года восстание вспыхнуло вновь. Центром движения стал Пристанский городок на Хопре, куда в марте 1708 года прибыл Булавин. Отсюда рассылались «прелестные» письма с призывами к восстанию, которое вскоре охватило Верхнеломовской и Нижнеломовской уезды, Левобережную и Слободскую Украину.В начале апреля Булавин двинулся к Черкасску — административному центру донского казачества.9 апреля 1708 года в бою на реке Лисковатке, ниже Паншина, он разбил войско атамана Л. Максимова; рядовые казаки перешли на сторону восставших.<span>1 мая произошло восстание в Черкасске, и город почти без боя перешёл в руки повстанцев; атаман Максимов и пять старшин были казнены, имущество старшин и церковная казна распределены среди повстанцев, установлены пониженные цены на хлеб.</span>
тайная политическая антикрепостническая организацияв Российской империи, созданная по инициативе Н. И. Костомарова в январе 1846 — марте 1847 годов в Киеве. Целью организации было создание славянских демократических республик и образование их союза, центром которого должен был стать Киев. Особая роль в этом союзе предназначалась украинцам, которые, по мнению членов общества, отличались особым свободолюбием и демократизмом[1]. Организация была названа в честь славянских просветителей Кирилла и Мефодия.
Как правило была антифранцузская политика 1) Борьба с Францией, которая стремилась к господству в Европе 2) В 1798 году Россия вступает в антифранцузскую коалицию 3) Российский флот освобождает от французов Ионические острова <span>НО Разногласия внутри антифранцузской коалиции привели к резкому повороту во внешней политике Павла I. Россия вышла из коалиции, началось сближение России с Францией.</span>
В правление Витовта 1392-1430. Литва достигла вершины своего могущества. После Грюнвальда была присоединена Жмудь, Великое княжество Литовское, Жемайтское и Русское простиралось от Балтики до Черного моря. Казимир Ягеллон 1440-1492 подчинил Польше Пруссию, и Молдавское княжество, чешским и венгерским королями посадил сыновей.