За дивною іронією долі роман, який Сервантес створював як пародію, пережив усі «серйозні» літературні твори цього автора. Жебрак, однорукий, змучений Сервантес писав «Дон Кіхота» у в’язниці. Від відчаю до надії, від надії до смирення рухається протягом роману. М’який гумор, сумний сміх, трагікомічні ситуації і несподівана мудра серйозність складають фон, «пейзаж», на якому відбуваються пригоди героя.
Бідний дворянин Алонсо Кехано — старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не надто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що б’ються з несправедливістю, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, старою, Алонсо Кехано немов спохоплюється і вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односельці з примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано — чиста і прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів — вітряні млини, замість бойового коня — смирна безпородна шкапа, але справжніми були відвага, благородство, душевна краса і йодлінное лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кіхота.
Поруч з Дон Кіхотом на віслюку трясеться його вірний супутник Санчо Панса, не прочитав в житті ні одного роману, але волею-неволею потрапив в самий великий з них .. Висока трагічна духовність і веселий, лукавий народний дух — сама дивна і вічна пара.
Роман Сервантеса потряс читачів і став не лише фактом історії літератури, але і фактором, що змінив її, який створив багато сюжети. Перекличку або спір з Сервантесом вже чотириста років ведуть письменники. Без нього не написав би свого Дон Кіхота — князя Мишкіна з «Ідіота» — Достоєвський. Герой роману Замятіна «Ми», у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкіхотський встає на боротьбу проти всіх. Двоїстість образу породжує двоїстість сприйняття. Слово «донкіхотство» часто вживається у значенні «безглузда боротьба з придуманими ворогами», «діяльність благородна, але приречена на невдачу», «геройський вчинок, заснований на невірних передумови». Глибоко пронизані цієї подвійністю багато книг братів Стругацьких, в яких розповідається про «прогрессорстве», благородної і безкорисливої допомоги слаборозвиненим цивілізаціям.
Геніальні книги невичерпні, вони знову і знову змушують людей замислюватися про головне: про себе, про людську долю і долю людства. Вони як дзеркало, в якому кожен новий вік бачить себе.
<span>
</span>
По мнению большинства литературоведов, заглавие стихотворения представляет собой мистификацию. К сюжету произведения, к его идейной составляющей оно не имеет отношения. Изначальное название-"Из Alfred Musset". Александр Сергеевич отказался от него, так как хотел видеть стихотворение изданным. Николаевская цензура не позволила бы появиться в печати упоминанию об известном французском писателе-
романтике. Причиной тому была Июльская революция
во Франции. Российский император не желал, чтобы информация о ней свободно распространялась на просторах управляемой им страны. В итоге Пушкин решил воспользоваться именем итальянского поэта Ипполито Пиндемонте. И его, и Мюссе Александр Сергеевич выбрал не случайно. У обоих авторов встречаются близкие ему темы свободолюбия, противостояния человека гнету общественных условий.
жанр – стихотворение (гражданская лирика). Стихотворение сюжетно делится на три композиционные
части. В первой половине автор перечисляет социальные роли и институты политики, которым его личность противится. В центральной части находятся словосочетания, обозначающие стремление поэта к другим свободам и правам.
Третья часть – положительные образы для лирического героя, некий его идеал и кредо.
Смысл поэтического произведения – в попытке выразить
любовь к свободе, противлении давлению общественных институтов. Вся схема жизненных ценностей поэта "Власть" и "народ" как низменные общественные образования противопоставляются здесь "божественной" красоте природы и великим творениям искусства.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/29598251#readmore
Миф поведан был Вселенной,
Полный тайн и аллегорий,
Как герой на холм священный
Встал стопою дерзновенной
С вечными богами споря.
Незабвенно то преданье,
Взлёт в небесные порталы,
Древней классики сказанье,
Как Олимпа достоянье
Собственностью смертных стало.
Прометей! Порыв могучий,
Гордой воли напряженье,
Дальше – муки боли жгучей,
Дикого Кавказа кручи
И стервятника круженье.
Это жизнь, когда угодно,
И провидца, и поэта –
Всех, чей гений благородный
Делал нацию свободной,
Всех, кто пострадал за это.
Их упорные стремленья,
Их усилья, их идеи,
Их триумфы и паденья,
Их о родине раденье –
Это пламень Прометея.
Славе по пути с бедою.
Вечно ль им смотреть придётся,
Как над мглистых туч гурьбою,
Над скалистою грядою
В вышине стервятник вьётся?
Да, таков удёл таланта:
Тьма, безумие, изгнанье.
Вот Сервантес, Мильтон, Данте –
Паладины, корибанты,
Вечные сыны страданья.
Но виденья дивной силы
Были им даны в награду;
С колыбели до могилы
Сладко обретать им было
В пламени души отраду.
Разве же прозрений ясность
Не вошла в их мир угрюмый?
Жестов царственная властность,
Тёмных разговоров страстность
И угаданные думы?
Долгий ряд препятствий встречных,
Беспокойств, тревог, смятений,
Напряженье струн сердечных
И восторг открытий вечных –
Познаёт всё это гений.
Прометей! За дар провидца
И познание экстаза
Даже слабый согласится
Созерцать паренье птицы
Над вершинами Кавказа.
Лишь тебе, титан кавказский,
На земле дано такое:
В небо воспарить, как в сказке
И на огненной закваске
Сердце замесить людское.
Но в стремленье непреклонном
Каждый не предавший веру –
В мире, тьмой порабощённом,
Держит факел свой зажжённым,
Верный твоему примеру!
(С английского)
Богатырей,гостей, 3 не знаю.
царица, белка,лебедь.
Салтан, Гвидон, Бабариха.
комар,муха,шмель.
белка, богатыри, люди.
Град(город), звезда,месяц.