Авторитет: престиж, репутація, вплив.
Аргумент: доказ, підстава, обґрунтовання.
Висловлювати: говорити, казати, викладати.
Відвертий: щирий, чистосердечний, правдивий.
Документи: акти, протоколи, грамоти.
Думка: дума, гадка, мірковання.
Експеримент: проба, дослід, дослідження.
Завдання: мета, розпорядження, наказ.
Застосовувати: практикувати, пускати в хід, вдаватися до чого.
Здобути: дістати, роздобувати, оволодіти.
Інцидент: випадок, подія, пригода.
Дефект: вада, хиба, недолік.
- дієприкметники в прикметники (лежачий, освічений, стиглий, печений);
- іменники в прислівники (повернеться весною; кругом темрява);
- числівники в іменники (одна книжка – залишилася одна)
- займенники в сполучники (Що ти хотіла? – Я побачила, що комп’ютер зламався).
ПОБЛАГОДАРИ МЕНЯ- дієприкметники в прикметники (лежачий, освічений, стиглий, печений);
- іменники в прислівники (повернеться весною; кругом темрява);
- числівники в іменники (одна книжка – залишилася одна)
- займенники в сполучники (Що ти хотіла? – Я побачила, що комп’ютер зламався).
ПОБЛАГОДАРИ МЕНЯ
Думаючи, міркуючи, замислюючись. Поспішаючи, тороплячись.
Майже щоліта я їжджу до бабусі в село Веселе. Там у мене є приятель Андрій. Він мій ровесник і так само, як і я, приїжджає влітку до своєї бабусі з міста. Андрій - веселий і добрий товариш, хоча й любить прихвастнуть, та й боязкуватий малість: Один раз пішли ми з Андрієм і іншими хлопцями в ліс. Довго ходили, назбирали грибів, наїлися чорниці. День уже давно перевалив за обід, коли ми повернули додому. Ідемо, різні цікаві випадки з життя один одному розповідаємо. А Андрюшка що не скаже, виходить, що він самий сміливий, найшвидший, самий кмітливий. Ми посміюємося тихенько, але не заперечуємо - нехай собі бовтає. Але отут недалеко від краю лісу ми почули незрозумілий шум. Загрозливий тупіт насувався прямо на нас, тріскотіли суки, і мені, якщо чесно, стало небагато не по собі. Але. я подивився на місцевих хлопців і побачив, що їм ничуточки не страшно.<span>Андрій же, не втрачаючи ні секунди, незбагненним чином забрався в густі колючі кущі й тихо, з розширеними від страху очами, подавав нам звідти знаки. Незабаром шум вийшов, і сільські хлопці прийнялися реготати, витягаючи Андрюшку із чагарнику. Виявляється, за пагорбом пролягала тропа, по якій сільська череда вертається додому. Так ми, міські, злякалися звичайних корів, а Андрій цим літом
більше не хвастався.</span>
