У повісті "Кайдашева сім’я" І. Нечуй-Левицький вивів цілий ряд виразних народних типів: старий Кайдаш, Кайдашиха, суворий Карпо й лагідний Лаврін, вередлива Мотря та тиха Мелашка.
<span>Сварки в родині Кайдашів викликані селянським малоземеллям, вічними нестатками та темнотою. Саме ці причини породжують взаємну заздрість, плітки, ворожнечу. Стара Кайдашиха й Мотря змагаються між собою за верховенство в господарюванні, за кожну зроблену дрібницю. В цій битві вони не зупиняються ні перед чим, знищуючи те господарство, за яке воюють. </span>
<span>Найбільше непокоїть усіх груша, яка росте на межі між городами. </span>
<span>Змальовуючи битву між Кайдашами, письменник застосовує гоголівський прийом, що створює виразний комічний ефект, який підсилюється контрастом між "високим" пафосним стилем і дріб’язковістю зображуваних проблем. </span>
<span>Сміх у повісті поєднується з сумом та співчуттям до селян-трудівників, які обкрадають своє життя дрібними інтересами. В останній редакції сварка через грушу закінчується примиренням, оскільки дерево всохло. В першій редакції стосунки в родині Кайдашів загострювалися, бо груша все більше розросталася. </span>
<span>Письменник показав усю безвихідь дрібновласницьких відносин, що призводять до постійних сварок у родині. </span>
. Композиція.
Експозиція: випасаючи в лісі коняку, Михайлик назбирав багато грибів.
Зав’язка: отримання Михайликом у попа іншої книги — «Тарас Бульба».
Кульмінація: подяка дядька Себастіяна Михайлику за гриби, його розповідь хлопцю про майбутнє щасливе життя.
Розв’язка: шаноба і вдячність Михайлика дядьку Себастіяну за його сердечність і доброту до простого люду.
Для України усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. Нині історія, писав академік Іван Дзюба декілька років тому, дає Україні шанс самоздійснення, хоч і «надто складна комбінація сприятливих умов потрібна для його справдження», бо «глобальна ситуація вносила і вноситиме свої істотні, часом геть несподівані, корективи і в перспективи розвитку національних культур, і в їхні «діалоги», а тому необхідне «реальне освоєння всієї повноти культурної спадщини, перетворення її в актуальний чинник самоусвідомлення суспільства…»У сучасних умовах глобалізації ситуація в Україні погіршилась, держава перебуває в стані економічно-соціального шоку, національно-культурного нокауту. Демократичні процеси відбуваються хаотично у зв'язку із слабким законодавчо-правовим полем; ліберальні та консервативні ідеї не спрацьовують у суспільстві, позбавленому єдності, ідеалів і загальної мети. Глобальне все більше й більше превалює над суспільним і національним.Основний конфлікт глобалізації деякі вчені вбачають у нерівномірності розвитку: країни постіндустріальні, індустріальні та доіндустріальні. Зберігаючи засоби транснаціонального впливу, західні країни ще більше збагачуються й розвиваються. Природа постіндустріального суспільства така, що воно схильне не лише до політичної, економічної експансії, але й до соціокультурної. Отже, процес глобалізації впливає на всі сфери життєдіяльності, зокрема на ринок, на державу й суспільство, на особистість. Відповідно всі ці інституції зазнають змін, трансформуються. Найважче ці процеси даються суспільству, нації та людині. Тобто позитивні явища цих процесів перебувають під загрозою. Академік Микола Жулинський, виступаючи на У Міжнародному конгресі україністів у Чернівцях (серпень 2002 р.), наголошував: «Духовне знекровлення світової цивілізації очевидне. Національні культури як системи цінностей видозмінюються відповідно до вимог глобалізації, внаслідок чого розмиваються кореневі системи культурних конфігурацій», а відповідно «запровадження нової ідеології світового розвитку й нової форми соціальної організації - глобального корпоративізму - веде до глобального технотронного закабалення людської особистості і «виведення» її з органічної для її саморозвитку й самоздійснення національної системи цінностей».Для України порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор - та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. Фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», - стверджував геніальний Олександр Потебня.В умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збага¬чуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. Тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв'язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). Усе це стає підґрунтям для збагачення представників світової глобалізайційної макроекономіки і злочинного світу через культивування антигуманних виробничих технологій, активізації процесів куріння, наркоманії, алкоголізму, проституції, торгівлі дітьми, поширенні азартних ігор тощо. Зупинити негативні тенденції в житті людства здатний фольклор кожного народу за умови державної турботи про його збереження, охорону, пропаганду й відродження в прийнятних для сучасності формах.<span>В Україні з різних причин спостерігаються тенденції до згасання усної традиційної творчості, забуття й відмирання автентичних явищ народної обрядовості, звичаєвості, пісенності, оповідальності. Загрозу збереженню й поширенню фольклору становить тривала відсутність загальнодержавницької ідеології, що ґрунтувалась би на українській національній ідеї з відповідними ціннісними орієнтаціями на утвердження парадигми власної природовідповідності, а не на глобалізаційні чи локально-глобалізаційні стереотипи підпорядкованості, залежності й духовно-культурної аморфності. Нині експансія чужого в Україні загрожує знищенню власне українського національного духовно-культурного продукту, що вироблявся впродовж багатьох століть.
</span>
Привіт однокласничку! Одужуй швидже. Ми всі за тобою сумуємо. Нам без тебе дуже сумно. Одужуй і приходь. Ми будемо дуже раді коли ти одужаєш від такої страшної хвороби.
Лось загинув. Але до дітей прийшов меньший лось і вони пообіцяли захичати лося.