<span>Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг.
<span>Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.</span></span><span>Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.
Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ.</span>Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій...<span>Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом...
Українська лялька тим унікальна, що вона — така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші — глиняні — сягають доби Трипілля.</span>Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. ВОНА виховувала. Бо уособлювала дух прадавнього Предка, а відтак не дівчинка гралася лялькою, а лялька, як стара баба, передавала досвід минулого новому поколінню.<span>Сакральна істота з хрестом замість обличчя, символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини), тобто допомагає гармонізувати простір. Такі іграшки повинні знаходитися на покуті зі сторони сходу сонця, над ліжечком дітей (оберігає дитину), над дверима (зустрічає і проводжає гостей)...</span>
Справжній друг - хто він?
На мій погляд, справжній друг - це такий друг, що може бути ближчим за родича, бо друзів ми можемо вибирати, а родичів - ні. Справжні друзі завжди розуміють та підтримують один одного і ніколи не кинуть один одного у біді. Мені пощастило, бо у мене є такий друг.
Була у мене нагода упевнитися в тому, що мій друг Максим - справжній друг. Як то кажуть, друг пізнається у біді. Випадок, що стався зі мною, не був бідою, але все ж таки був доволі прикрим. Коли я біг на автобус, то перечепився через щось і впав у калюжу. Я дуже забруднився, порвав штани, здер шкіру на долонях і колінах, набив чималу гулю на лобі. До того ж, поки я підіймався, у мене поцупили сумку. ЇЇ я швидко знайшов неподалік, але гаманця там вже не було... Тобто наступного автобуса чекати не було сенсу: не пустили б мене туди такого брудного, та ще й без грошей.
Добре, що телефон був у кишені і не розбився. Я подзвонив своєму другові, і він приїхав за мною на велосипеді. Максим мене тоді дуже виручив: пішки я б десь години дві йшов додому, а забиті коліна дуже боліли. Крім того, потім я дізнався, що Максим, коли я йому зателефонував, збирався у кіно з сестрою та братом. Щоб допомогти мені, він не пішов на фільм, який давно хотів подивитися, а поїхав за мною. Якби така ж пригода сталася б з ним, я б зробив для нього те ж саме.
Відповідь: стихати.
Пояснення: префікс "C" пишеться лише перед приголосними К,П,Т,Ф,Х (сказати, спитати), в інших випадках - префікс "З".
У слові стихати після префікса "С" приголосний "Т".